ответ:
найчастіше використовуються епітети. щоб довести це,візьмемо для прикладу пісню "ой морозе,морозенку":
визначимо художні засоби у тексті твору:
ой морозе, морозенку,
ти славний козаче,
за тобою, морозенку,
вся вкраїна плаче. – метонімія
не так тая україна,
як та стара мати,
заплакала морозиха,
та стоячи біля хати. – протиставлення
ой з-за гори та з-за кручі
буйне військо виступає. – епітет
попереду морозенко
сивим конем виграває. – епітет
то не грім в степу грохоче.
то не хмара світ закрила, —
то татар велика сила протиставне порівн.
козаченьків обступила. – пестливо-зменшувальне слово
бились наші козаченьки
до ночі глухої, — епітет
полягло наших чимало,
а татар утроє.
не вернувся морозенко,
голова завзята. – синекдоха, епітет
замучили молодого
татари прокляті. – епітет
вони його не стріляли
і на часті не ,
тільки з нього, молодого,
живцем серце виривали.
поставили морозенка
на савур-могилу.
«дивись тепер, морозенку,
та на свою україну! »
вся ти єси, україно,
славою покрита,
тяжким горем, та сльозами,
та кров’ю полита! – риторичне звертання, метафора
і поки над білим світом – постійний епітет
світить сонце буде, —
твої думи, твої пісні
не забудуть люди. – гіпербола
як можна побачити,епітетів тут обмаль.
Він прокинувся й нащулив вуха: у вогкому струмені вітру долинав сухий, різкуватий звук. Звук летів знизу, від річки. Лось звівся, тепер його постать чітко вималювалася в удосвітніх сутінках. Це був великий звір з широкими грудьми, які легко здималися од дихання. Його роги нагадували осінній низькорослий кущ, із якого обнесло листя.
Лось знав, що то тріщить стара гілляка на дубі, всохла, кощава; їй давно вже б треба впасти, а вона не падала, з дивною впертістю тримаючись за стовбур. Він те знав, однак це не заспокоювало, і тривога в крові, спершу слабка і майже невловна, дедалі густішала, й від того шкура на грудях здригнулася раз, а потім іще. Струмінь вітру доносив запах річкової криги, в ньому жив дух примерзлого болота, долинало шарудіння прив'ялих стеблинок, які пускалися вскач по впалому листю, але над усім цим линуло знеможене, схоже на зітхання порипування гілляки.
Лось був старий самець, уже звик до заповідника, в який потрапив із тайги, звик до людей і до того, що його підгодовують. Але те недуже тріщання пробудило в ньому неясний страх, який нагадав про життя в тайзі, про небезпеки, які там на нього чигали, і лось зрушив із лежбища, а потім і побіг. Чим далі біг, тим більшим сповнювавсь острахом, і хоча нічого вже не чув, крім приглушеного поцокування своїх ратиць об землю, ще довго не зупинявся. Кущі й дерева струшували на нього синюватий іній, ніздрі випускали в повітря дві тонкі стьожки пари. Лось поминув ялинник, потім байрак, і коли опинився серед примарно-млявого світла, яке випромінювали стовбури беріз, то зупинився і, задерши голову, намагався вловити той шум, який гаснув за ним. Вгамувавшись, лизнув язиком припорошену снігом землю, а потім неквапно попрямував до галяви, на якій любив найчастіше бувати.
Объяснение: