-доброго всім вечора, я дощ, і я хочу поділитися з вами, своїми мріями, про що ж я думаю? А ось про що: -коли я знаходжусь в хмарі, я думою, коли я вже зможу вилетіти з неї і податися до землі, а ле коли нарешті мене випускають, і я з іншими краплями летю до землі,я бачу, те що мені зовсім не хотілося би бачити, я бачу війни, коли брат вбиває брата. я бачу голод, коли люди гинуть від нестачі їжі, і я плачу... я плачу тому, що я не зможу їм до , я плачу, тому, що люди не хочуть пробачити один одного. але коли я падаю на цю землю, земля мені говорить, "я вже змучилась, я жду тебе, мені боляче без тебе.". І я розумію, що я повинен проливатися на землю, я все-таки можу до людям, і землі, і я заспокоююсь. І я дуже хочу, щоби люди які живуть на цій землі не проливали кров, поважали, та цінували інших.
Перша стадія взаємодії суспільства та природи тривала близько 2,5 млн. років від появи на Землі перших людей, які належали до виду Homo habilis, до початку пізньо-палеолітичної доби, пов’язаної з поширенням виду Homosapiens (людина розумна). Хоча більш досконала розумова діяльність, вогонь і досить різноманітні знаряддя праці вже дозволяли адаптуватися до різних типів екосистем, не змінюючи фізичної будови тіла. Нечисленні групи людей, озброєні кам’яними знаряддями, органічно «вписувались» як складові елементи у природні екосистеми, не порушуючи своєю діяльністю їхньої динамічної рівноваги. Тому можна вважати, що на цій стадії людське суспільство та біосфера в сукупності являли собою функціонально незамкнену глобальну соціо-екосистему, в якій слабкі антропогенні впливи не могли викликати помітних змін у навколишньому середовищі.
На другій стадії взаємодії суспільства та природи, що тривала близько 40 тисяч років від початку пізнього палеоліту й до кінця
Другої світової війни, тобто до середини XX століття, людство вже відчутно впливало на навколишнє середовище, причому антропогенний тиск на природу неухильно зростав разом із розвитком людського суспільства, з удосконаленням виробничих відносин і знарядь праці. Людська діяльність спричинила вимирання багатьох видів тварин і рослин, викликала деградацію природних екосистем на значних площах, але ще не порушила природного кругообігу речовин та енергетичних потоків у масштабах усієї планети, тобто динамічної рівноваги біосфери. Негативна діяльність людей почала викликати зворотну реакцію природи (уповільнену й не завжди адекватну), що створювало певні напруження у взаємовідносинах між людським суспільством і навколишнім середовищем. Отже, можна вважати, що на цій стадії глобальна соціо-екосистема стала частково функціонально замкненою.
У цій стадії можна виділити три етапи: примітивний, протягом якого людина впливала на природне середовище полюванням і рибальством; агрокультурний, коли основними засобами антропогенного впливу на природу були скотарство й землеробство; машинно-індустріальний, у якому провідним фактором руйнування навколишнього середовища стало промислове виробництво.
Третя стадія взаємодії суспільства та природи почалася в середині XX століття після закінчення Другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розвитку науки й техніки, започаткувавши нову науково-технічну революцію. У цей період нераціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена здобутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, пошкодження регенераційних механізмів біосфери, деформації складеного протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціо-екосистеми. Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що загрожує стати незворотним і призвести в найближчому майбутньому до такого ступеня деградації навколишнього середовища, що воно стане непридатним для подальшого існування людей.
Головними роздумами Г.Сковороди як творчої особистості були роздуми про щастя людини і шляхи його досягнення. Ними сповнена вся його творчість. «Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за морями… не мандруй по Єрусалимах», бо, як вважав Г. Сковорода, воно не тільки поруч з тобою, воно «всередині тебе»: «У твоєму чистому серці, у твоїй чесній душі, що живе за законами Божими і велінням Божим».
Ця думка повторюється у найрізноманітніших варіаціях, сентенціях, біблійних тезах, але найлаконічніше вона передана в формулі: «Щастие твоє, и мир твой, и рай твой, и Бог твой внутрь тебе єсть». Досягти щастя — означає прислухатися до свого внутрішнього голосу, вислухати себе, тобто сповна увійти «в храм свій», жити в гармонії з природою, з Богом, бо тільки це приносить щастя, це передбачено тобі «блаженною натурою».
Все, що потрібно людині, сили, які тримають її на світі, протистоять злу, вона має в собі від природи. Треба лише все те пізнати, відкрити в собі й використати на благо.
Основою щастя, як вважав Сковорода, є «сродна праця», тобто та, до якої людина має природний нахил і здібності. Представляючи світогляд українців як трудового хліборобського роду, він, природно, почерпнув з народної мудрості здоровий погляд на працю як джерело життя. Від народу перейняв він і думку про те, що виховання мусить здійснюватися за принципом «вродженості», доречності для тої чи іншої людини.
Адже ж маємо у скарбниці народної мудрості безліч висловів, у яких передається багатовіковий досвід і погляди на працю та виховання: «Знай щвець своє шевство, а в кравецтво не мішайся», «Вовка в плуг, а він у луг», «Сісти на свого коня». У народній фразеології немає дошкульніших оцінок, ніж на адресу тих, хто займається не своїм, хто приміряє на себе чужий кожух: «як корові сідло», «як зайцеві бубон», «як свині налитники» тощо.
Це здоровий народний сміх послужив джерелом висміювання, осуду та оцінки відповідних людських вад і в байках Г.Сковороди. Окремі з названих прислів’їв він використав або як висхідну тезу для розгортання сюжету байки, або ж як сентенцію в моралі. Проте усе, запозичене як з народної скарбниці, так і з світового літературного досвіду (байок Езопа, Лафонтена), зазнавало у творчості Сковороди змін, переплавлялося в горнилі його непересічного таланту.
«Сродна праця» приносить щастя, додає сил, «потрібне робить неважким, важке — непотрібним», бо ж з людиною Бог. Під покровом «блаженної натури» людині небагато треба докласти зусиль для щастя. Слід лише пізнати себе, а пізнавши, бути діяльною, бо «сродность трудолюбієм утверждається». До того ж неварто потерпати, що Бог одному дав мале, а другому — велике, бо «без сродности все ничто».
Вчення Г.Сковороди про шляхи досягнення людиною щастя, хоч і приваблювало своєю мудрістю, було утопічним. Адже йшлося в ньому про природну, а не про суспільну людину. Людина ж поза громадою, поза суспільством, яке часто диктує свої умови, — немислима. Однак учення Сковороди спонукає до роздумів: чи варте чогось те суспільство, яке не цінує в людині вроджених здібностей, не дає їй змоги розкрити себе, реалізувати їх сповна?
про що, думає дощ?
-доброго всім вечора, я дощ, і я хочу поділитися з вами, своїми мріями, про що ж я думаю? А ось про що: -коли я знаходжусь в хмарі, я думою, коли я вже зможу вилетіти з неї і податися до землі, а ле коли нарешті мене випускають, і я з іншими краплями летю до землі,я бачу, те що мені зовсім не хотілося би бачити, я бачу війни, коли брат вбиває брата. я бачу голод, коли люди гинуть від нестачі їжі, і я плачу... я плачу тому, що я не зможу їм до , я плачу, тому, що люди не хочуть пробачити один одного. але коли я падаю на цю землю, земля мені говорить, "я вже змучилась, я жду тебе, мені боляче без тебе.". І я розумію, що я повинен проливатися на землю, я все-таки можу до людям, і землі, і я заспокоююсь. І я дуже хочу, щоби люди які живуть на цій землі не проливали кров, поважали, та цінували інших.
Объяснение:
можно сердечко и