1) Коли була написана і кому присвячена повість Марка Вовчка "Інститутка".
Повість була написана у 1558-1859 рр. і присвячена Тарасові Шевченку.
2) Який соціальний конфлікт покладено в основну повість "Інститутка"?
У творі ми бачимо конфлікт поневолених і поневолювачів, тобто кріпаків та паничів. Читач помічає, яким волелюбним був наш народ, проте його дуже гнітили кріпацтво та солдатчина. Проте кріпаки активно протестують проти несправедливості та неволі, адже мають жагу отримати свободу.
3) Як у мові та вчинках Назара розкривається зростання самосвідомості трудового народу.
Спочатку Назар жартівливий та веселий. Його легко розсмішити, але згодом його настрої змінюються. Коли його віддають у солдатчину, то він каже: "Гірше не буде! От чи буде краще, - не знаю". Згодом Назар промовляє: "Із дранки та вберешся в переперанку". Він залишається гарним побратимом, щирою людиною, його вдача загалом абсолютно не змінюється. Коли він дає Прокопу гроші, а той журиться через борг, то каже: "Гай-га! Аби живі були". Назар остаточно не зламний, і саме у цьому образі втілено справжнє прагнення волі.
4) Моє ставлення до Устини з повісті Марка Вовчка "Інститутка".
Я ставлюсь до Устини дуже добре. Я співчуваю героїні та її долі. Проте я інколи не розумію її пасивності. Вона гарна дружина, мудра жінка, вірна подруга, на яку можна покластися. Ця дівчина втілює найкращі риси, які може мати українська жінка. Я захоплююсь Устино, її терпимістю, щирістю та добротою.
Відповідь:
"Ти знаєш, що ти — людина?" Саме такими словами починається вірш одного з найбільших правдолюбів XX століття — Василя Симоненка. Він насмілився нагадати людям, що вони не гвинтики, не коліщатка у величезній державній машині в часи, коли лише підняти голову над натовпом було небезпечно, коли все людське намагалися придушити, примусити забути про особисте, індивідуальне і вимагали стати одним із тисяч, мільйонів, слухняним, безликим.
А Симоненко говорить, що кожна людина неповторна, незамінна, на противагу відомому радянському лозунгу: "Незамінних людей не існує". Поет звертає увагу саме на людське, індивідуальне: "Усмішка твоя єдина, очі твої одні".
Так, ми завжди повинні пам'ятати, що, перш за все, ми — люди, ми народилися здатними не тільки їсти, пити, спати, а й думати, переживати сотні почуттів, сприймати твори мистецтва, писати філософські трактати, робити відкриття, змінювати долі народів. Від природи чи від Бога нам дано дуже багато, але цей дар треба цінувати. Бути людиною — це не тільки велике щастя, але й велика відповідальність. А про це людство нерідко забуває. Часто трапляється, що свої таланти та відкриття людина спрямовує не на благо загалу, а проти нього: скільки життів було втрачено у численних війнах, скільки горя принесли різноманітні засоби знищення всього живого. Так, наприклад, на руйнацію, а не на мирні справи спрямували атомну енергію.
Часто людина забуває про своє високе призначення, і тоді гору беруть низькі інстинкти та почуття: жадоба, ненависть, злість, бажання руйнувати, приносити шкоду. Так, у нашому житті багато таких моментів, коли оточення, природа, доля випробують наш характер, нашу людяність, здатність бути повноцінною особистістю. Але на те ми й люди, щоб, пройшовши крізь всі перешкоди, залишити в собі все найкраще, найчистіше.
Подивимось на маленьких дітей. Вони сприймають світ широко відкритими очима, вони добрі та щирі, не здатні на підлість чи зраду, а якщо і зроблять щось не дуже хороше, то щиро шкодують про це. Куди ж зникає ця дитяча наївність та щирість у дорослих? Вони вважають, що бути чесним та відвертим — це дурниця, що ці якості заважають жити у жорстокому світі, але ж саме дорослі зробили цей світ жорстоким і забули, що брехливе, лицемірне, підступне створіння перестає бути людиною. Отож, нам усім треба бути уважнішими, щоб не розгубити все дитяче в собі, не стати черствими та жорстокими.
Пояснення: