"Лісова пісня" вражає нас красою мрії, глибиною думки, музикою мови. Вона відкриває перед нами чари Полісся у шумах і тінях лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, гомоні весняної ночі, у буйних, "безупинного руху жагучих" силах природи. Це пісня пісень не лише Лесі Українки, а й усієї української драматургії. Жагуча й пристрасна пісня про велику любов і жорстоку зраду.
Лукаш любить Мавку, але не має сили протистояти власницьким інстинктам, які розпалювала мати, не виявляє достатньої сміливості, Щоб захистити свою кохану від несправедливих докорів матері, щоб не піддатися на залицяння Килини, з якою одружується без любові, з розрахунку. Отже, зраджує своє кохання. Кохання ж Мавки — світле, щире й чисте, що приносить велике щастя. Мавка не знає каяття, фальші. Її кохання не сумісне з жодним розрахунком, компромісом. Відштовхнута Лукашем, лісова красуня має почуття власної гордості, тому й не стоїть йому на дорозі. Зате її кохання досягло такої глибини, що воно стало вічним, безсмертним. За зраду Лукаш був покараний: Лісовик перетворив зрадливого коханця своєї дочки на вовкулаку. Але любов Мавки, що падала, як вічний вогонь, знову повернула Лукаша до життя, вона знайшла "те слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає". А Мавка ж, заклята Килиною, перетворюється на вербу. І все ж в образі загубленої долі з'являється перед Лукашем, вказує йому на вербову сопілку, як на останній шанс спокутування вини. Вона заспокоює Лукаша, бо хоч він і "збавив її тіла", та душу дав. Мавка — це символ вірного кохання, поезії, символ прекрасної мрії. Це перемога правди над неправдою, добра над злом, величного над низьким, мізерним, краси над потворним, волі над неволею. Отже, "Лісова пісня" — прекрасна казка про любов і зраду. Вона приваблює людей глибоким філософським змістом, закликом до гармонії буття, до миру з власною душею.
Разлука для любви то же, что ветер для огня: маленькую любовь она тушит, а большую раздувает еще сильней...каждое слово уместно и бесконечно мило уже потому, что говорится оно самым дорогим на свете голосом.Судьбу нельзя два раза пытать... Не годится... Она узнает, подслушает... Судьба не любит, когда ее спрашиваютвливалась в мою душу весенняя грусть, сладкая и нежная, исполненная беспокойных ожиданий и смутных предчувствий, – поэтическая грусть, делающая в ваших глазах всех женщин хорошенькими и всегда приправленная неопределенными сожалениями о вёснах.Сегодня наш день, и никто у нас его не отнимет..
Це про неї, про Лесю Череванівну. Ще до народження дівчини приснився її матері незвичайний сон, який стара ворожка розтлумачила так: «Дочка в тебе буде на весь світ красою... Будуть із'їжджатись з усього світу пани й гетьмани, дивоватимуться красі твоєї доні, дароватимуть їй срібло-золото»..; Справдилося ворожчине слово. Виросла Леся пишною панною, і з дитинства їй було призначено стати нареченою самого гетьмана. Розквітало в дівочому серці кохання до нього, та дуже швидко Леся збагнула, що в гетьмана зовсім не вона на першому місці, а «військові речі». І хоча був гетьман Сомко лицар над лицарями, та що дівчині з того, «коли до неї козак не горнеться? » Зовсім інші почуття народилися в серці Петра Шрама. Щиро покохав він Лесю за її прекрасну вроду й лагідний дівочий характер. А що ж молода Череванівна після зустрічі з Петром? «Леся не спускала з його очей, а в тих очах сіяла й ласка, й жаль, і щось іще таке, що не вимовити ніякими словами». Жагуче почуття до Лесі спалахнуло в серці ще одного козака — відважного Кирила Тура. Навіть знаючи про те, що вона наречена самого гетьмана, він наважився викрасти її. Петро Шрам, визволяючи Лесю, б'ється з Кирилом Туром, іобидва сміливі козаки падають поранені, забувши про гетьмана, Череванівна кинулася до пораненого Петра: «...плаче, голосить, серденьком називає. Що їй тепер і той ясний жених, і те гетьманство?» А коли побачила вона, що Сомко не звертає на неї уваги, рятуючи її викрадача, дівоче серце навіки одвернулось од гетьмана. Виходивши Петра, Леся покохала його, але змушена була розстатися з ним. І хоч доводиться їй виливати своє горе слізьми, хоч страждає вона, та обов'язок понад усе: її наречений Сомко. Лесі не судилось стати дружиною Сомка. Був він страчений «беззаконним мечем». За свою душу лагідну, за добре серце вона була нагороджена долею — залишилася в парі з Петром. Найкращими рисами наділив П. Куліш свою героїню. Ідеальна зовнішність, гарна вдача — така Леся Череванівна. В її особі автор показав, яким душевним багатством, якою моральною чистотою наділені українські жінки, і цим викликав неабияку симпатію до них.
Лукаш любить Мавку, але не має сили протистояти власницьким інстинктам, які розпалювала мати, не виявляє достатньої сміливості, Щоб захистити свою кохану від несправедливих докорів матері, щоб не піддатися на залицяння Килини, з якою одружується без любові, з розрахунку. Отже, зраджує своє кохання.
Кохання ж Мавки — світле, щире й чисте, що приносить велике щастя. Мавка не знає каяття, фальші. Її кохання не сумісне з жодним розрахунком, компромісом. Відштовхнута Лукашем, лісова красуня має почуття власної гордості, тому й не стоїть йому на дорозі. Зате її кохання досягло такої глибини, що воно стало вічним, безсмертним.
За зраду Лукаш був покараний: Лісовик перетворив зрадливого коханця своєї дочки на вовкулаку. Але любов Мавки, що падала, як вічний вогонь, знову повернула Лукаша до життя, вона знайшла "те слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає". А Мавка ж, заклята Килиною, перетворюється на вербу. І все ж в образі загубленої долі з'являється перед Лукашем, вказує йому на вербову сопілку, як на останній шанс спокутування вини. Вона заспокоює Лукаша, бо хоч він і "збавив її тіла", та душу дав.
Мавка — це символ вірного кохання, поезії, символ прекрасної мрії. Це перемога правди над неправдою, добра над злом, величного над низьким, мізерним, краси над потворним, волі над неволею.
Отже, "Лісова пісня" — прекрасна казка про любов і зраду. Вона приваблює людей глибоким філософським змістом, закликом до гармонії буття, до миру з власною душею.