Іван з Мілкою вже не працювали в цирку "Бухнбах". Вони дуже сумували за ним. Він став для них рідною домівкою, а його працівники- сім'єю.
Одного разу Іванові Силі захотілося поїхати до столиці. На вокзалі він зустрівся з Міхою. Той став директором вокзалу як і мріяв. Вони не бачилися десять років і багато чого змінилося за цей час. Цирк "Бухенбах" припинив своє існування. І Іван мріяв відродити цирк. Мілка і Міха погодилися з цією гарною ідеєю. Всі гуртом прибули до цирку. Там зустріли Фендіго і Ренату, які дуже зраділи задуму. Друзі з радістю погодилися відновити цирк "Бухенбах". Про це дізналася мадам Бухенбах зі своїм чоловіком та приїхала на відкриття. В усіх газетах тільки про це й говорили:"цирк "Бухенбах" повертається!".На відкриття цирку розпродали всі квитки, а кошти спрямували на благодійність.
Відкриття "Бухенбаху" було видовищним. Всі були в захваті від нових номерів. Цирк став набагато цікавішим ніж був. А його працівники ще професійнішими.
Аналіз твору Тараса Шевченка
"Кавказ" 1845 р.
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: сатирична поема з елементами лірики та героїки.
Іван Франко так писав про поему: «…це огниста інвектива проти темного царства…»
Тема: зображення загарбницької політики російського самодержавства, реакційної ролі церкви й прогнилої дворянської моралі. Головні ідеї твору: заклик до об’єднання зусиль народів для боротьби проти спільного ворога — російського царату (співчуття поневоленим, схвалення патріотичної, мужньої боротьби горців, утвердження безсмертя народу). Літературознавці про твір. У символічному образі Прометея Т. Шевченко показав незламність, титанізм народів, а в образі неситого орла — царат, який «карає… що день Божий добрі ребра й серце розбиває». Та народ безсмертний, тому царат «не вип’є живущої крові», «не скує душі живої». Як гімн нездоланності народів звучать натхненні слова: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля». Звертаючись до всіх народів, уярмлених царатом, Т. Шевченко закликає «Борітеся — поборете!», бо «за вас правда». Так забриніли в поемі виразні революційні мотиви. Головна частина поеми — це монолог російського колонізатора, звернений до горця. Колонізатор облудно запевняє, що хліб і хату ніхто в черкеса не відбере, а його самого «не поведе… в кайданах». Загарбник обмовився, що він хотів би кинути горцеві його ж хліб, «як тій собаці». Колонізатор мріє про час, коли підкорені будуть платити податок навіть за сонце. Підступні завойовники закликають горців до «дружби» й обіцяють, що ті від них «багато б дечого навчились!». У пориві захоплення собою загарбник вихваляється своєю культурою, християнськими чеснотами, а насправді демонструє власне варварство. Він з гордістю повторює: «Усе добро… у нас!» Що ж, пригляньмося, яке то добро в російських можновладців. Багатозначна фраза «од глибокої тюрми та до високого престола — усі ми в золоті і голі» свідчить, що в Росії два антагоністичні класи: один — у золоті, а інший — голий, у злиднях. Що ще є в царату? «Сибір неісходима!» Цей епітет ще глибше підкреслює бездонність цієї незамкнутої тюрми… Закінчує поему Т. Шевченко інтимним зверненням до загиблого друга (якому й присвятив поему),
«доброго», «незабутнього» Якова де Баль-мена, який загинув не за рідну Україну, а «випив з московської чаші московську отруту», отже, його вбивця — царат, а не горці (Б. Степанишин).
Объяснение: