Тугар Вовк на річці Калка потрапив у полон до монголів і міг загинути, але він зрадою купив собі життя Цитата : "правдивою мусить бути та вість, яка глухо шепталась при дворі князя Данила, немов то Тугар Вовк у битві під Калкою зрадив Русь монголам, виявивши їм наперед цілий план битви, уложений руськими князями Боярин стояв у битві в першім ряді і при першім замішанню взятий був до неволі. Але дивним видавалось декому його швидке увільнення без окупу, хоч боярин божився, що монголи випустили його, шануючи його хоробрість.
На громадській раді Тугар Вовк на очах у всієї громади вбиває Митька Вояка, щоб той не виказав таємниці боярина, що він зрадник. Але у нього була можливість виїхати з села або спробувати спокутувати свою вину.
Коли Бурунда у передсмертні хвилини хоче вбити Максима, Тугар Вовк відтинає йому руку з занесеним над Максимом мечем. Чи був у нього вибір в цей момент важко сказати: він розумів, що у будь-якому випадку тухольці живими своїх ворогів з пастки вже не випустять, він також знав з розмови з Захаром, що той не погодиться обміняти життя рідного сина на життя монголів. А ще він знав, що його донька кохає цього хлопця.
Висновок щодо образу Тугара Вовка.
Звичайно, Тугар Вовк - зрадник і підлий чоловік. Але інколи його шкода. Батьків своїх він не пам’ятає, втратив дружину, сам виховує доньку, заради якої, здається, готовий на все. Але навіть донька відцуралася батька. Хоча винен у цьому боярин сам: його гордість, пихатість, зарозумілість, зневажливе ставлення до людей, жадібність, прагнення до влади знищує його життя. Напевне, порятунок Максима, це чи не єдиний гарний вчинок, який він здійснив у останні хвилини свого життя.
Повість М. Коцюбинського "Дорогою ціною" присвячена життю українського народу на початку XIX ст. У повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. Опинившись в неволі, трудове селянство, "як дикий тур, загнаний, знесилений", не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. Багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема за Дунай, де після зруйнування Запорозької Січі 1775 року було засновано Задунайську Січ. Але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до Сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". І невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні.
Головні герої повісті — Остап та Соломія — кохали одне одного. Але для пана вони, як й інші кріпаки, були "товаром", тому він розлучив їх і видав заміж Соломію за свого хурмана. Пан катував нагаями дідуся Остапа, збирався забити самого Остапа за його сміливе слово. Все це спричинило до втечі.
Остап мав на меті жити поміж вільних людей, а Соломія мріяла оселитися у слободі, господарювати та піклуватися про Остапа. Цим мріям не судилося здійснитися. Остап і Соломія були не поодинокі у бажанні здобутися волі: цілими родинами бігли від кривди та знущання селяни, підтримуючи одне одного. Важким був шлях за кордон. Але й за кордоном їх не чекала бажана воля: спочатку Остапа було поранено, потім Соломія і Остап потрапили у циганське злодійське гніздо, через що Остапа забрали до в'язниці та збирались відправити назад до пана.
Соломія не уявляла собі життя без Остапа, тому хотіла визволити його. Для цього вона склала план і разом з Іваном Котигорошком спробувала відбити Остапа у турків, коли вони перевозили його через Дунай. Але ця спроба визволити Остапа закінчилася загибеллю Соломії та Івана.
Остап залишився живий. На все життя на його тілі зосталися сліди мордувань від пана, москалів, турків. Втрата Соломії була для нього втратою половини душі. Гірке, самотнє життя прожив Остап, чекаючи часу об'єднання з другою половиною себе у потойбічному світі.
Доля Остапа та Соломії вражає трагічністю й високою красою. Остап, вихований дідом у давніх традиціях вільного козацтва, усе життя не тільки мріяв про волю, але й здобув її. Дуже дорого заплатив він за бажану волю. Велике кохання покликало Соломію піти за Остапом у пошуках волі. її не спинили труднощі та небезпека. Дуже прикро, що Соломія загинула, а Остап, замість подружнього життя з нею, мав тільки спогади про своє кохання.
Відповідь:
Тугар Вовк на річці Калка потрапив у полон до монголів і міг загинути, але він зрадою купив собі життя Цитата : "правдивою мусить бути та вість, яка глухо шепталась при дворі князя Данила, немов то Тугар Вовк у битві під Калкою зрадив Русь монголам, виявивши їм наперед цілий план битви, уложений руськими князями Боярин стояв у битві в першім ряді і при першім замішанню взятий був до неволі. Але дивним видавалось декому його швидке увільнення без окупу, хоч боярин божився, що монголи випустили його, шануючи його хоробрість.
На громадській раді Тугар Вовк на очах у всієї громади вбиває Митька Вояка, щоб той не виказав таємниці боярина, що він зрадник. Але у нього була можливість виїхати з села або спробувати спокутувати свою вину.
Коли Бурунда у передсмертні хвилини хоче вбити Максима, Тугар Вовк відтинає йому руку з занесеним над Максимом мечем. Чи був у нього вибір в цей момент важко сказати: він розумів, що у будь-якому випадку тухольці живими своїх ворогів з пастки вже не випустять, він також знав з розмови з Захаром, що той не погодиться обміняти життя рідного сина на життя монголів. А ще він знав, що його донька кохає цього хлопця.
Висновок щодо образу Тугара Вовка.
Звичайно, Тугар Вовк - зрадник і підлий чоловік. Але інколи його шкода. Батьків своїх він не пам’ятає, втратив дружину, сам виховує доньку, заради якої, здається, готовий на все. Але навіть донька відцуралася батька. Хоча винен у цьому боярин сам: його гордість, пихатість, зарозумілість, зневажливе ставлення до людей, жадібність, прагнення до влади знищує його життя. Напевне, порятунок Максима, це чи не єдиний гарний вчинок, який він здійснив у останні хвилини свого життя.
Пояснення: