Оксана Іваненко написала понад п’ятдесят книжок. Вона любила дітей, у шістнадцять років влаштувалася на роботу до дитячого будинку. Тоді й казки для малечі почала складати.
«Коли я пишу казку, — розповідала письменниця, — я живу мріями моїх героїв: пташок, комах, кисличок, берізки, верби. Я вже не можу думати про щось інше. А ще в цей час завжди для мене лунала музика».
Збірка Оксани Іваненко «Лісові казки» стала однією з найулюбленіших серед читачів. Герої її творів живуть у власному світі, де фантазія схожа на реальність, де відбуваються різноманітні пригоди й вирують почуття. А тому з ними завжди цікаво...
Коли твір відкриває свої таємниці
Під час читання розмірковую, уявляю, придивляюся, прислухаюся
Був тихий райок. Життя набирало свого звичною темпу Я стояла біля вікна і слухала пісню, що долинала від сусідів. Це по радіо звучала пісня "Ой не ходи, Грицю..." Відома пісня легендарної Марусі Чурай. Маруся Чурай... Прославлена українська піснярка, яка жила у XVIII столітті в Полтаві. Про її життя нам відомо лише з легенд і переказів, а ще з її пісень. Бо історія не донесла до нас документів з життя дівчини, нам відомі лише її пісні, які полонили серця не одного покоління українців. Її пісні — як перло многоцінне. Як дивен скарб серед земних марнот. (Л. Костенко "Маруся Чурай") І сьогодні звучать в Україні її пісні "Засвистали козаченьки", "Віють вітри, віють буйні", "Ішов милий горонькою", "Грицю, Грицю, до роботи" та багато інших. Ці пісні називають народними, а це є найвищою оцінкою творчості поетеси і піснярки Марусі Чурай. За легендами та переказами, Маруся — дитина Гордія і Горпини Чураїв. Гордій Чурай — сміливий, мужній козак, якого стратили у Варшаві поляки, коли він потрапив до них у полон. Мати жила з дочкою у Полтаві. Дівчина була дуже гарною і мала талант до поезії, складала пісні про Полтавський козацький полк, про його бойові походи, про почуття матерів, коханих, дітей, які чекали козаків з битв і походів. Кажуть, що Маруся була напрочуд красивою дівчиною і мала чудовий голос, що слава про неї йшла по всій Україні. Тому і склали про неї перекази, які дійшли і до нас. Розповідають нам її пісні і про Гриця — козака, якого полюбила щиро Маруся, але хлопець зрадив дівчину, а про їх нещасливе кохання були складені Марусею пісні. Про життя Марусі Чурай розповідають і твори наших письменників. Серед них історичний роман у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай". З поезією, яка ось уже три віки ходить по нашій землі, можна ознайомитися і з книги "Дівчина з легенди — Маруся Чурай", яку видано в Україні 1974 року. Це єдиний дар українського народу своїй безсмертній піснярці. Ой у полі вітер віє, А жито половіє, А козак дівчину та й вірненько любить, А зайнять не-посміє — лунала пісня по радіо і полонила нашу уяву й наші серця. І мені здається, що не так уже й важливо, була Маруся Чурай історичною особою чи легендарною. Головне те, що її пісні співає народ і в третьому тисячолітті.
Оксана Іваненко написала понад п’ятдесят книжок. Вона любила дітей, у шістнадцять років влаштувалася на роботу до дитячого будинку. Тоді й казки для малечі почала складати.
«Коли я пишу казку, — розповідала письменниця, — я живу мріями моїх героїв: пташок, комах, кисличок, берізки, верби. Я вже не можу думати про щось інше. А ще в цей час завжди для мене лунала музика».
Збірка Оксани Іваненко «Лісові казки» стала однією з найулюбленіших серед читачів. Герої її творів живуть у власному світі, де фантазія схожа на реальність, де відбуваються різноманітні пригоди й вирують почуття. А тому з ними завжди цікаво...
Коли твір відкриває свої таємниці
Під час читання розмірковую, уявляю, придивляюся, прислухаюся