Нещодавно на уроках української літератури ми вивчали поетичну спадщину Андрія Малишка. «Пісня про рушник», «Вчителька», «Стежина» дуже знайомі кожному з нас. Раніше, багато хто з нас вважав слова віршів, покладені на музику, народними.
У чому ж проявляється народність цих поетичних рядків. Автор неодноразово використовує анафору, повторюючи рядки віршів. Цей прийом допомагає відчути присутність приспіву, надати ще більшої виразності певним поетичним рядкам. Римованість дозволяє легко запам'ятати не тільки вірш, а і його мелодійне звучання. Порівняння та синоніми роблять слова проникливими та душевними:
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
Звісно, не тільки побудова та художні засоби ці пісні. Поезія Малишка дуже змістовна, як віковічна українська народна пісня. Вона про «вічні» та «широкомасштабні» теми: про рідну матір, материнську любов, порадницю в житті школяра - вчительку, отчий поріг, щирі почуття, життєві обереги. Саме в піснях, які співає народ, закладена невмирущість поезії автора.
Нажми, чтобы рассказать другим, насколько ответ полезен
Объяснение:
На слова Андрія Малишка написано чимало пісень, що стали загальнонародними та уславили поета. Його поезія – глибока, натхненна і дуже щира. Поет у кожному зі своїх рядків переживає те, про що розповідає. Для віршів Андрія Малишка характерна ліричність, емоційність та експресивність, прозорість змісту, і, особливо, музикальність.
Музичність та витонченість поезіїї досягається використанням різних тропів. Так, для більшої милозвучності, автор використовує засоби емоційної фонетики (анафори, епіфори, алітерації, асонанси, повтори). Наприклад, у вірші, що став піснею «Вчителька», знаходимо повтор слів «летять-летять», повтор звертання «вчителько моя, зоре світова». Такі повтори створюють атмосферу пісні, до легшому усвідомленню, запам’ятовуванню. Також знаходимо чимало речень з різною інтонацією: «Раднице моя на Вкраїні милій!», «Де тебе питать», які надають твору емоційності.
Поєднання особливих інтонацій, щемливих сюжетів, близьких для людства тем з великим успіхом зробили твори Андрія Малишка дійсно народними. І саме завдяки особливому поетичному таланту автора, пісні «Стежина», «Київський вальс», «Вчителька» та багато інших навіки будуть у наших душах, залишаючи легкий присмак ностальгії.
Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.