“Не слухала Катерина / Ні батька, ні неньки, / Полюбила москалика, / Як знало серденько”.
“…свою долю / Там занапастила”
“Нездужає Катерина, / Ледве-ледве дише…/Вичуняла, та в запечку/ Дитину колише.”
Катерина вийшла. / Вийшла, та вже не співає, / Як перше співала, / Як москаля молодого / В вишник дожидала. / Не співає чорнобрива, Кляне свою долю.
“Будь щаслива в чужих людях, / До нас не вертайся!”
«Прости мені, мій батечку, / Що я наробила! / Прости мені, мій голубе, / Мій соколе милий!»
“Як тополя, стала в полі / При битій дорозі; / Як роса та до схід сонця, / Покапали сльози. / За сльозами за гіркими / І світа не бачить, / Тільки сина пригортає,/ Цілує та плаче.”
“Довго, довго, сердешная, / Все йшла та питала; / Було й таке, що під тином / З сином ночувала”.
“Чого ж смутна, невесела, / Заплакані очі? / У латаній свитиночці, / На плечах торбина, /В руці ціпок, а на другій /Заснула дитина”
О. Гаврош у своєму творі “Неймовірні пригоди Івана Сили” розповідає про українського силача та борця, що був визнаний найсильнішою людиною нашої планети.
Іван втілює в собі риси благородної людини, що спроможна заступитися за того, хто цього потребує. Так, перебуваючи на вокзалі, він допоміг злодію, який видався йому німим, врятувавши чоловіка від привселюдного побиття. Звичайно, злодій згодом виявився зовсім не німим, проте таким вчинком Іван показав свою добродушність. І дуже прикро, коли поряд із благродством співіснує неправда та зажерливість.
Іван Сила – бу досить сильним ще з дитинства. Так, батько відправив парубка з дому, бо родина була многодітна, а хлопець їв за чотирьох. Настільки талановитий від природи хлопець не зміг не звернути на себе увагу видатних тренерів, так Іван опинився серед чемпіонів. Проте його сила – це й заслуга щоденної праці та тренувань. Жодна людина не спромоглася б досягти висот, якби не кропітка робота над собою та власним тілом.
Щирий, завзятий і чесний хлопець не раз потрапляв у дивні та неприємні історії, проте кожно разу знаходив достойне розв’язання кожної зі своїх проблем. Він завжди залишався доброю, чесною та щирою людиною
А ось ця історія сталася з ним у Відні. Їхав він своєю машиною, але правил не звик дотримуватися. Нерідко жартував, мовляв, в Англії вони одні, у Америці зовсім інші, і в Австрії, мабуть, теж місцеві нюанси мають. Отож, порушення помітили поліцейські, які, зупинивши машину, стали вимагати, аби Кротон сплатив штраф. Грошей він заробити ще не встиг, тож пожартував, мовляв, завтра виступатиме на сцені, а післязавтра розрахується. Але стражі порядку були невблаганними та принциповими. Не церемонячись, пов'язали Фірцака та й повезли у в'язницю. І хоча гість-закарпатець переконував, що він – артист, що він – Кротон, але такі аргументи на «тамтешніх» поліцейських не вплинули – Івана Силу таки «заперли...»
Коли зостався сам у чотирьох стінах, за відсутності наглядача виламав грати. Та ще й покрутив їх у баранячий ріг. Пройшовся гордовито коридором, з'явившись, урешті, в кімнаті чергового по в'язниці. Той із подиву ледь зі стільця не впав. Вичитавши підлеглого за ненадійно зачинені дверні засуви, відвів затриманого до начальника поліції. І тільки тоді, за до перекладача, з'ясувалося, хто такий цей клопітний і ядерний чолов'яга. Кротона одразу ж випустили, вибачилися за непорозуміння. А наступного дня сам начальник поліції з дружиною прийшов на виступи Фірцака, і так щиросердно, як той, ніхто йому не аплодував. Навіть букет красивих квітів подарував учорашньому своєму «підопічному»
тільки це з інтернету
"Не слухала Катерина / Ні батька, ні неньки, / Полюбила москалика, / Як знало серденько". "...свою долю / Там занапастила" "Будь щаслива в чужих людях, / До нас не вертайся!" "Довго, довго, сердешная, / Все йшла та питала; / Було й таке, що під тином / З сином ночувала