Історичну поему «Іван Вишенський» І. Франко написав під впливом подій XVI—XVII століть, коли відбувалася полемічна боротьба. На відміну від інших його поем, ця дозволяє читачеві глибоко зазирнути у душу людську, пізнати психологію людини. Герой поеми Іван Вишенський потрапляє у життєві обставини вибору: чи залишатися серед людей, чи, поки не пізно врятувати себе, податись у аскети?.. — і обирає-останнє.Спокій, перебування на самоті приносять Іванові духовне умиротворення. Залившись сам на сам із молитвою, Іван, здається, віднайшов себе у цьому житті, знайшов порятунок. Але випробування чекали на нього, вони були попереду.Надходить лист від земляків, які просять його повернутися, до у боротьбі, бути їхнім «стерником» — поводирем.Будь ти нам духовним батьком,Будь нам прикладом високим,Будь молитвою душ наших,Нашим гаслом бойовим.Раптова звістка з іншого, земного життя, на мить охопила неспокоєм душу аскета. Задумався на хвилину — і полинув у молитву, відрікаючись від грішних думок. Здається, що аскет переміг у собі живу людину.Ні, не зраджу свого Бога,Не зламаю заповіту І ярмо хреста отсього До могили донесу.Не реагує на голос посланців Іван. Але спокуса повернутися до людей не дає спокою ченцеві — він перечитує листа. Йому ввижається на морі барка з людьми, потерпаючими від нещастя; тими, хто надіслав йому листа з проханням про до Він вагається...Проблема морального вибору знову постала перед Іваном: залишитися аскетом, ідучи за покликом духовним, чи поступитися ним і, керуючись серцем, повернутися, щоб служити громадським обов’язкам; повернутися, аби до своєму народові, Батьківщині? Сумніви охопили Івана, сталося чудо — прийшло просвітління. Стрепенулося серце в старця, розбуджене тривогою за народ, за Україну. Іван, перехрестившись, пішов прямо у море, залишивши після себе тільки білий хрест, «мов скелет всіх мрій, ілюзій...» Він пішов за покликом серця на до тим, у кого виникала потреба у цьому. Як бачимо, І. Франко на прикладі аскета — Івана Вишенсько- го — довів, що людина не може служити культу, коли Батьківщина і народ вимагають громадянських зусиль. Показавши нам еволюцію внутрішньої психічної боротьби, поет наголошує на ідеї активної діяльності, на заповіді, де мовиться про любов до ближнього; не заперечуючи релігійних постулатів, закликає до самопожертви.
"На другий день було відомо, що чортяка мене не вхопить, бо я вночі ні разу не бухикнув.тому дід зауважив,що я одчайдух і весь удався у нього, а мати сказала,що в оглашенного." " Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі." "А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю , коли березовий сік накрапає із жолобка." " І люблю, коли гриби, обнявншись, мов брати, збирають на свої шапки росу." " Я не дуже кривлюсь, коли треба щось зробити, охоче допомагаю дідусеві,пасу нашу вредюгу коняку,рубаю дрова,залюбки гострю сапи,люблю з мамою щось садити, або розтеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти , але все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом." "Я ніколи не був скиглієм,терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники..."
отправил дочку за сыном