Павлусь підніс вгору свого супротивника та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю».
«Козакові соромно плакати, ось що. Виростеш — козаком станеш, тоді й засоромишся».
«Готувався до втечі повільно і розумно. Він став обкрадати конюхів. В одного вкрав ножа, в другого — сумку та харчі, у третього — вуздечку. Усе те ховав уночі в дуплясте старе дерево. При цім був покірний, слухняний, усім служив охоче, так що ніхто його не запідозрював».
«Або втечу і вернуся сюди з козаками й усі ті шатра поперевертаю, або мене зловлять і повісять. Довше так жити не можу, а бідної Ганни, мабуть, не відшукаю, пасучи табуни або вислужуючи татаринові у дворищі».
Спокій був його ворогом.
…перший по силі на всю вулицю.
Руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає.
…він раптом вертається і віддає змія.
Федько брехати не любить.
Не любить також Федько товаришів видавати.
- Нещастячко ти моє!
- І за що мене Бог покарав таким сибірякою.
…а Федька кладуть на стілець і луплять.
- А давай об заклад, що перейду на той бік.
А Федько справді щось надзвичайне виробляв на річці.
- Ловкий хлопчак, що й говорити.
- Ну й шибеник! – зітхав хто-небудь.
Оце молодець, так молодець.
- Толю, Толю! – кричав Федько. – Подай мені палицю свою… Я вилізу.
Федько відвів очі від Толі, похилився і тихо сказав: - Повів.