Літній цикл свят, як і весняний, був заповнений хліборобськими турботами, доглядом за посівами, але не мав чітко окреслених меж. За народними прикметами, його початок визначали останніми днями квітня. За іншими початок літа пов’язували з періодом, коли на дубах з’являлося листя. Якщо до дня Теодора (29 травня) дуби добре зазеленіли, то й літо мало бути врожайним.
В основі літнього обрядового циклу лежить культ рослинності та магія заклинання майбутнього врожаю, культ сонця та культ померлих. Він включає такі основні свята: Зелені свята (Трійцю), Купайла (Івана Купала), Петрів День (Петра та Павла) та призабуті нині свята Лади, Ярила, Громові свята.
З-поміж урочистостей літнього обрядового циклу найважливішими були Зелені свята, які не мають точно визначеної дати, а випадають через сім тижнів після Великодня.
Закінчувався літній цикл днем святої Мокрини, у народі ще кажуть: "Свята Мокрина осінь приносить". У рештках обрядових дійств, розпорошених по «громових святах», годі дійти первісної суті давніх святкувань наших предків, і лише в Зелених святах і купальському торжестві збережено ядро прадавньої обрядовості літнього циклу.
5 травня - Ляля, або Красна гірка
6 травня - День святого Юрія
23 травня - "Симонове зело"
22 травня - День святого Миколи Чудотворця
аромат львова
після кількагодинної прогулянки вулицями львова починаєш відчувати себе мислителем загальнолюдського значення. сюди приїжджають не просто подивитися, а духовно наснажитися. не один колишній львів’янин, нині мешканець києва, а чи москви, чи нью-йорка, сподівається знову наситити своє серце флюї львова, відчути солодку відповідність свого внутрішнього ритму з пульсом буття. у ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності світобудови, коли історію прочитуєш навіть дотиком руки,— кров по жилах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка.
різноманітні вежі, шпилі, куполи, колони є ніби вулканічним виверженням духовної магми людства, яка так буйно прорвалася назовні з невидимих глибин у цьому місті, що зветься львовом, і застигла в дивовижних архітектурних формах. тут сповнюєшся відчуттям, що життя не минає даремно.
невеликий архітектурний комплекс вірменського катедрального собору є питомим фрагментом львова, без якого той не був би самим собою. мікросвітові собору притаманна аура, у якій народжуються емоції, здатні народжуватися тільки тут.
заснований 1356 р., він став і культовим осередком численної вірменської громади й одним із культурних центрів львівського поспільства. щоразу, крокуючи вірменською вулицею, радо відчуваєш, як силует вежі храму, спроектованої петром красовським із лугано, лагідно проникає в твою свідомість. відгороджене ґратками подвір’я вірменського собору викликає непереможне бажання потрапити під його склепіння, бо здається, що, ступивши за цей поріг, опиняєшся в іншому вимірі простору і часу. і ось ти стоїш між сивокамінними колонами аркадних ніш, та ще за непроникною стіною дошкульного львівського дощу, без якого такі хвилини немислимі: саме дощ створює ледь помітне водяне екранне полотно, на якому пробігають живі картини минулого. і це казково! а якщо спроби споглядання візій виявилися марними, то можна згадати яскраву сцену з відомого кінофільму за участю михайла боярського «д’артаньян і три мушкетери», у якій відбувається дуель гасконця з атосом, портосом і арамісом. місцем зйомки її й стало це подвір’я. тут же — надгробки з епітафіями 600річної давності, з яких удається зрозуміти хіба те, що й могили не вічні.
вулиця вірменська — одна з не багатьох, яка передає львівську старовину найчіткіше, так би мовити, стійко утримує її аромат. лаконічна й виразна форма ренесансного порталу житлового будинку № 20 чи не найкраще засвідчує собою xvi ст., яке на вірменській «випинається» з багатьох кутків і ніяк не поступиться наступним століттям. навіть хронос, котрий є символом швидкоплинності часу, фігурою котрого оздоблений фасад однієї з найцікавіших кам’яниць львова — ампірний будинок «пори року», ніяк не може зарадити такому повільному рухові століть на цій вулиці. навіть зодіакальний фриз, яким оздоблено цю ж кам’яницю, своїми дванадцятьма сузірними знаками втричі швидше лічить перебіг року, однак історична зміна віків усе одно ледь торкається вулиці вірменської. приваблюють рельєфи роботи гартмана вітвера на сусідній кам’яниці № 21, на яких прадавні міфологічні мотиви, напевно, також покликані символізувати людський поступ через народження нових поколінь. поколінь, яким хоч і накреслено передавати одне одному естафету конкретної миті — «тепер і тут», а все ж таки судилося колись оволодіти часом завдяки подоланню
Захватити світ боягузтвом
Объяснение:
.