Тільки у часи незалежної України ім’я Пантелеймона Куліша, якого І. Франко заслужено називав «одним з корифеїв нашої літератури» і «першорядною зіркою в нашому письменстві» було повернене із небуття. І це справедливо, адже П. Куліш був борцем за збереження славетної історії України, її полум’яним патріотом, одним з тих прогресивних культурних діячів, які прагнули розвитку української культури і національного світосприйняття.
Одним з найкращих творів П. Куліша по праву вважається роман «Чорна рада», в якому письменник надзвичайно цікаво і об’єктивно висвітлює сторінки героїчної історії нашого народу. У романі автор широко використовує фольклорні матеріали, але насамперед він спирається на українські літописи й архівні документи, прагне досягти якомога більшої точності у зображенні і оцінці історичних подій.
Однак, роман «Чорна рада» — це все ж таки літературний твір, тому на його сторінках можна зустріти не тільки відомі історичні постаті, а й вигаданих персонажів. Як водиться у більшості історико-пригодницьких романів, поряд з історичною лінією письменник накреслює й лінію кохання, що надає описаним у романі подіям ще більше трагічності.
Весь сюжет роману «Чорна рада» збудований навколо двох персонажів: старого священика і колишнього полковника Шрама та його молодого супутника Шраменка, які подорожували Лівобережною Україною і на своєму шляху зустрічали безліч найрізноманітніших людей. Саме через світосприйняття цих персонажів П. Куліш відтворює відомі історичні події.
Не менш відомою своїми історичними реалістичними творами про життя українців є талановита письменниця Марко Вовчок. Вона стала продовжувачем шевченківських традицій і письменницею революційно-демократичного напрямку. Зображення важкої долі трудівниці і селянки, постаті українських борців проти несправедливого ладу, антикріпосницька спрямованість її творів — все це стало новим словом в українській літературі і мало великий влив як на сучасників письменниці, так і на її послідовників.
Не менший вплив мало творче ставлення М. Вовчка до фольклорних багатств, оцінка життя з позиції народу і надзвичайне вміння письменниці відтворити психологію персонажів. Творчі традиції М. Вовчка, її пафос борця за права народу і волю, її образи, хоча й безправних, але гордих і волелюбних селян, її виразна і мелодійна художня манера, її майстерний і динамічний діалог, її зображення історичного минулого знайшли своє втілення у творчості багатьох українських письменників.
Объяснение:
Объяснение:
Читаючи повість М. Вінграновського "Сіроманець" я зрозуміла, що її центральними персонажами є вовк Сіроманець та хлопчик Сашко. Образ вовка зображений автором у дещо міфологічному й навіть фантастичному контексті, який тісно пов'язаний із реальністю.
Автор зображує почуття звіра з психологічної точки зору як справжньої людини, тому ми сприймаємо вовка не як хижака, а насамперед як вірного друга хлопчика Сашка. Незважаючи на свій юний вік, хлопчик стає для вовка не лише другом, а й рятівником. Сашко зовсім не боїться Сіроманця, захищає його перед дорослими, допомагає звільнитися із полону. Коли розуміє, що тварина майже втратила зір, то, не роздумуючи, втікає з дому та прямує з вовком у далеке місто, щоб показати його відомим лікарям.
У творі зображено протистояння добра і зла , втілення людської доброти й бережливого ставлення до хижих тварин в образах хлопчиків Сашка та Андрія, беззахисність живої природи перед жорстоким світом людей.
Саме в дружбі та співчутті хлопчика до вовка розкривається гуманізм повісті, та те що добро завжди перемагає зло.