Творчість Ліни Костенко разом з творами Дмитра Павличка освітила дорогу в літературу цілій когорті молодих талантів, які відтоді прибрали наймення "шістдесятників". Її поетична зоря не згасає й ніколи не згасне на літературному обрії, бо це талант дужий і яскравий. Пречудова лірика Ліни Костенко полонить душу, примушує хвилюватися, мріяти, любити. Добротою, високим пафосом, теплотою милосердя, клопотами про людину віє від кожного її рядка. І поряд із цими поезіями — історико-філософський, соціально-психологічний роман у віршах "Маруся Чурай", який справедливо назвала критика енциклопедією духовного життя українського народу в XVII столітті.
Розповідаючи про життя українських міст і сіл періоду визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, авторка відтворює блискучу галерею народних образів. Та чи не найповніше змальовано головну героїню — Марусю Чурай. Документальні дані про Чураївну скупі й суперечливі, ніяких письмових документів про життя дівчини не маємо, окрім її пісень, які збереглися в народних переказах. І все ж з урахуванням історичних, соціальних та духовних ознак такий образ цілком можливий для того часу.
Світлою і водночас трагічною постаттю ввійшла в нашу історію легендарна поетеса — співачка з Полтави. Про Марусю Чурай написано повісті, п'єси, поеми. Легенда обросла такими життєвими подробицями, які сприймаємо як реальність. Маруся Чурай, за переказами, жила у Полтаві в 1625-1650 роках, любила хлопця Григорія Бобренка. Як засвідчують легенди, кохання Марусі та Гриця було нещасливим і закінчилось трагічно. Ця сюжетна лінія розгортається на фоні важливих історичних подій, пов'язаних з боротьбою українського народу за поновлення своєї державності, за визволення рідної землі від пут соціального і національного рабства.
Авторка роману сумлінно дотримується історичної правди, по-новаторському осмислює образ легендарної народної співачки. Поетеса поставила її вище особистої трагедії і підняла до рівня високих проблем життя і боротьби рідного народу за волю. Маруся наділена поетичним талантом. Вона повністю розуміє важливість свого мистецького покликання. Серце Марії сповнюється гордістю, коли чує, як козацький полк співає її пісні.
Кохання вона розуміє як повнокровне життя в громаді, як творчість, як прояв зацікавленості до своїх справ, якими живе не тільки вузьке коло знайомих і родичів. Маруся прагне до дії, хоче пізнати людські радощі й страждання в їх повноті і всеохопленні. Подружнє життя трактує як спільність однодумців, яких єднають насамперед духовна рівність, високі, чисті, нічим не заплямовані почуття любові. Подружня вірність для Марусі Чурай рівнозначна вірності своєму народові, любові до вітчизни, глибокій пошані до культури, до вироблених віками і тисячоліттями норм співжиття людей. Отже, почуття обов'язку і особиста добропорядність для неї — нерозривне ціле.
Ось чому образ Марусі Чурай виступає в єдності з образом України. І це тому, що талановита дівчина виросла в середовищі, де шанується народна мораль, де основним правилом людської поведінки завжди виступала незрадлива любов до вітчизни, уболівання за щастя і процвітання народу. Добра пам'ять про діла попередніх поколінь у дівчини поєднується з уболіванням за чисте небо над майбутнім краю. Серце Марусі відкрите до кожної чесної людини. Всі свої найвищі почуття вона висловлює в піснях, у яких йдеться і про козаченьків, які засвіт встали, збираючись у похід, і про свого коханого Гриця, і про того, котрий поїхав за Десну... Образ Марусі Чурай — визначне творче досягнення Ліни Костенко.
Роман Ліни Костенко "Маруся Чурай" не може не подобатися, адже він вводить нас у духовний світ наших предків, розкриває забуті сторінки історії, на достойних взірцях вчить громадської мужності, пробуджує почуття власної гідності, причетності до великої історії великого народу. Маруся Чурай живе в її чудових піснях, у пам'яті народній. Перекази про неї живуть у віках. Життя і пісні великої полтавки служили багатьом письменникам, драматургам, поетам основою для створення художніх творів.
– Лесю, вас називають геніальною Поетесою, дочкою Прометея, романтичною непересічною особистістю, а от мати нагородила Вас псевдонімом – Українка. Чому саме таким?
– Усе дуже просто, адже цей почесний псевдонім вказує на моє походження, на те, що я не соромлюсь своєї національності, захищаю Батьківщину сильним словом, а також доводжу світу, що українська література нічим не гірша зарубіжної й має своє почесне місце в серці кожного читача.
– Мати мала великий вплив на вас, але й уся сім’я до розвинутися вашим здібностям?
– Звісно. В родині спілкувалися українською мовою, шанували народні звичаї, читали українські книжки, а також видання іноземними мовами. Мій дядько, Михайло Драгоманов, – відомий публіцист, критик, історик. Мати, Олена Пчілка, – відома письменниця. Старший брат, Михайлик, рано зацікавився книгами, завдяки чому і навчив мене, чотирирічну дівчинку, читати разом із ним. Тому мені легко було вийти на літературний шлях, бо я з літературної родини, але від того не менше кололи мене поетичні терни.
-Леся, добрий день, у мене до вас запитання. А як вас звати насправді? - Добрий день. Моє справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач-Квітка. - Мене цікавить у яких взагалі ви писали жанрах свої твори? - У жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики. До речі, дякую за питання. -А завдяки яким творам ви стали відомою? - Завдяки моїм збіркам "На крилах пісень", "Думи і мрії", "Відгуки" та ін. - А це правда, що у вашому батьківському будинку—будинку Косачів часто збирались письменники, художники і музиканти, влаштовували вечори і домашні концерти? - Так, правда -А де, мене цікавить, ви народились? - Народилась я у місті Новгоград-Волинський 13(25) лютого 1871 -А це правда, що ви під час Водохреща дуже застудились? -Так, після цього я дуже хворіла. Але ця тема для мене неприємна. -Добре. А які мови ви знали? - Російську, польську, болгарську, давньогрецьку та латинську -Це дійсно багато. Мені дуже приємно було поспілкуватися з вами. Дякую - Ні за що. Це вам дякую
Творчість Ліни Костенко разом з творами Дмитра Павличка освітила дорогу в літературу цілій когорті молодих талантів, які відтоді прибрали наймення "шістдесятників". Її поетична зоря не згасає й ніколи не згасне на літературному обрії, бо це талант дужий і яскравий. Пречудова лірика Ліни Костенко полонить душу, примушує хвилюватися, мріяти, любити. Добротою, високим пафосом, теплотою милосердя, клопотами про людину віє від кожного її рядка. І поряд із цими поезіями — історико-філософський, соціально-психологічний роман у віршах "Маруся Чурай", який справедливо назвала критика енциклопедією духовного життя українського народу в XVII столітті.
Розповідаючи про життя українських міст і сіл періоду визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, авторка відтворює блискучу галерею народних образів. Та чи не найповніше змальовано головну героїню — Марусю Чурай. Документальні дані про Чураївну скупі й суперечливі, ніяких письмових документів про життя дівчини не маємо, окрім її пісень, які збереглися в народних переказах. І все ж з урахуванням історичних, соціальних та духовних ознак такий образ цілком можливий для того часу.
Світлою і водночас трагічною постаттю ввійшла в нашу історію легендарна поетеса — співачка з Полтави. Про Марусю Чурай написано повісті, п'єси, поеми. Легенда обросла такими життєвими подробицями, які сприймаємо як реальність. Маруся Чурай, за переказами, жила у Полтаві в 1625-1650 роках, любила хлопця Григорія Бобренка. Як засвідчують легенди, кохання Марусі та Гриця було нещасливим і закінчилось трагічно. Ця сюжетна лінія розгортається на фоні важливих історичних подій, пов'язаних з боротьбою українського народу за поновлення своєї державності, за визволення рідної землі від пут соціального і національного рабства.
Авторка роману сумлінно дотримується історичної правди, по-новаторському осмислює образ легендарної народної співачки. Поетеса поставила її вище особистої трагедії і підняла до рівня високих проблем життя і боротьби рідного народу за волю. Маруся наділена поетичним талантом. Вона повністю розуміє важливість свого мистецького покликання. Серце Марії сповнюється гордістю, коли чує, як козацький полк співає її пісні.
Кохання вона розуміє як повнокровне життя в громаді, як творчість, як прояв зацікавленості до своїх справ, якими живе не тільки вузьке коло знайомих і родичів. Маруся прагне до дії, хоче пізнати людські радощі й страждання в їх повноті і всеохопленні. Подружнє життя трактує як спільність однодумців, яких єднають насамперед духовна рівність, високі, чисті, нічим не заплямовані почуття любові. Подружня вірність для Марусі Чурай рівнозначна вірності своєму народові, любові до вітчизни, глибокій пошані до культури, до вироблених віками і тисячоліттями норм співжиття людей. Отже, почуття обов'язку і особиста добропорядність для неї — нерозривне ціле.
Ось чому образ Марусі Чурай виступає в єдності з образом України. І це тому, що талановита дівчина виросла в середовищі, де шанується народна мораль, де основним правилом людської поведінки завжди виступала незрадлива любов до вітчизни, уболівання за щастя і процвітання народу. Добра пам'ять про діла попередніх поколінь у дівчини поєднується з уболіванням за чисте небо над майбутнім краю. Серце Марусі відкрите до кожної чесної людини. Всі свої найвищі почуття вона висловлює в піснях, у яких йдеться і про козаченьків, які засвіт встали, збираючись у похід, і про свого коханого Гриця, і про того, котрий поїхав за Десну... Образ Марусі Чурай — визначне творче досягнення Ліни Костенко.
Роман Ліни Костенко "Маруся Чурай" не може не подобатися, адже він вводить нас у духовний світ наших предків, розкриває забуті сторінки історії, на достойних взірцях вчить громадської мужності, пробуджує почуття власної гідності, причетності до великої історії великого народу. Маруся Чурай живе в її чудових піснях, у пам'яті народній. Перекази про неї живуть у віках. Життя і пісні великої полтавки служили багатьом письменникам, драматургам, поетам основою для створення художніх творів.
Объяснение: