Заклопотані своїми буденними справами ми біжимо вперед. Хутчіш – треба встигнути. Купити, здати, обміняти, знайти, попросити… Ображаємося, коли відмовляють, взиваємо до людського милосердя, просимо зглянутися та до Нам здається, що вирішити нашу проблему просто, треба тільки приділити хвилинку уваги нам.
Та згадайте, коли ви останній раз поступалися місцем у громадському транспорті? Або подавали копійчину жебраку чи вуличному музиканту? Ми відвертаємося до вікна, закриваємо очі, вдягаємо навушники. Відокремившись, вважаємо, що нібито й щезла проблема, нема її.
А навколо такі ж люди, як і ми. Вони закривають очі на наші проблеми й водночас потребують нашої уваги. Так, головна героїня оповідання Бориса Грінченка «Украла» кожного дня бачилася та спілкувалася зі своїми однокласниками. Проте ніхто з них і не подумав, що бідно вдягнена й худа дівчина потребує до З якою жагою накинулися вони її засуджувати, коли виявилося, що від голоду вона наважилася вкрасти пиріжок. Добре, що поряд опинився вчитель, який роз’яснив дітям, що треба допомагати тим, хто поряд у скрутну хвилину, не судити зопалу.
У реальному житті, нажаль, нема кому пояснити, що треба забути про свою гординю, егоїзм, злість та до тому, хто потребує.
Світ тримається не на грошах, прибутках, машинах чи іграшках. Світ тримається на милосерді й доброті. Бо саме вони приносять спокій у серце. Подивіться, само слово про це говорить: милосердя – мило серцю. Доброта до інших людей приносить радість та спокій у серце того, хто дає, i того, хто потребує.
Гроші буде витрачено, прибутки всякнуть, іграшки зламаються, а пам’ять про добро залишиться у віках.
С одной стороны - жить по простому, к примеру в деревне - это более душевно, большая часть людей не тычет пальцем со словами "вор!", "точно не за свой счёт живёт!" и т.д. Живёшь тихой и спокойной жизнью. Душа вольна на просторах. Но даже в этой жизни есть свои изъяны. Нехватка средств, отсутствие необходимой к примеру медицинской ) в полном объёме, ведь во многих деревнях по серьёзным ситуациям приходится ездить в город, а там уж - как повезёт..
Рассмотрим жизнь в городке. Здесь много вариантов. Есть живущие в достатке, но несчастны, ибо их гложат их "грехи", есть те, кто просто в достатке и ни о чём не заботится - живёт на широкую ногу. Есть живущие по обыденному, ничем не выделяющиеся и вполне довольные своей жизнью. Так же те, живущие по обыденному, могут хотеть чего-то большего, но не прикладывать никаких усилий, или же у них просто не получается, не хватает сил и упёртости.
Можно рассуждать по этой теме довольно долго. Но каждый человек сам выбирает как ему жить. И его выбор, духовные предпочтения, возможности, стремления, упёртость и желание, решают, какой будет его жизнь.
а что касается моего выбора - я (пишешь как считаешь, либо про достаток, либо про обыденность)
надеюсь
Жіноча доля у творчості Тараса Шевченка
Поряд з величними постатями героїчних борців, народних месників, поряд з історичними діячами визвольного руху у творчості Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою і чистотою образ трудящої жінки-матері, сестри, дівчини, коханої. "Такого полум'яного культу материнства, — писав М.Г. Рильський, — такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері". А сам, як ми знаємо, ріс без матері: "там матір добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила..." А пізніше Тарас Шевченко став вільним, але одружитися так і не встиг, так що своїх дітей і дружини у нього не було. Мріяв він поселитися в Україні, одружитися з Ликерією Полусмаковою, але обставини склалися по-іншому.
І все-таки він дуже любив дітей, завжди їм співчував, і улюблений його образ — це мати з дитям. Щаслива мати, вільна, як у тому "сні", що приснився кріпачці:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим...
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі...
Для Т.Г. Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в його серці. Кріпацька неволя — це доля рідної матері, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрі, Ярини, Марії — голубок молодих, у яких "коси в наймах побіліють", це трагічна доля його першої трепетної любові — Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що "німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть". Т.Г. Шевченко гнівно виступав проти жіночого безправ'я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові.:
Объяснение: