ответ:Мобільний телефон: за і проти.
Мобільний телефон – це те, що допомагає тобі зв’язатися із друзями, сім’єю, це те, за до чого ти без проблем отримуєш новини удвічі швидше, орієнтуєшся у місцевості за до навігатора, ловиш звуки своєї улюбленої музики, дивишся цікаве улюблене відео, отримуєш та надсилаєш листи. Словом, живеш та на повну використовуєш свого «маленького друга». Так, я навіть сперечатися не буду, що у теперішньому суспільстві без мобільного телефону – нікуди. Без цієї речі, ти ніби відірваний від світу. І як любив повторювати С. Балмер: «Мобільний телефон — це універсальний пульт для нашого життя». Також голова Microsoft сказав у одному із своїх інтерв’ю : « В багатьох країнах телефон виконуватиме роль комп’ютера для небагатих людей». І знову я згоджуюсь із цим твердженням. Адже телефон набагато доступніший та простіший у використанні.
Але разом із багатьма плюсами, мобільні телефони несуть і певні негативні моменти у своє «ідеальне існування». Значне опромінення організму електронними хвилями, шкідливо впливаючи на наше здоров’я. Часте читання java-книг у громадському транспорті, гучна музика у навушниках та пряма залежність від можливості «повиснути» в Інтернеті, все це – недоліки технологій та проблеми, які намагаються вирішити, але доти, доки людина сама не почне задумуватися над бездумністю своїх вчинків, доти ці проблеми так і не будуть вирішені, адже вони виникають в наслідок неправильного користування технікою та впертістю людини-користувача.
Я вважаю, що мобільний телефон – це ніби наші руки та вуха, які вміють працювати та слухати на відстані. І завжди потрібно пам’ятати стару добру істину «Чого багато , те – зайве». Отож, користуймося нашими «помічниками» та не забуваймо про міру та б нашого використання.
Леся Українка... Її ім'я золотими літерами закарбувалося на скрижалях нашої літератури, нашої історії. Ми споруджуємо їй пам'ятники, будуємо меморіальні комплекси, влаштовуємо урочисті концерти на її честь і не підозрюємо, що дух її завжди присутній серед нас. Жінка-борець, жінка, яка "в серці має те, що не вмирає".
Життя Лесі Українки — це боротьба впродовж довгих років не тільки із суспільним ладом, що душив культуру народу, а й боротьби з хворобою, яка вразила її ще в тисяча вісімсот вісімдесят першому році. Перебуваючи в стані постійного напруження, вона продовжувала писати свої безсмертні твори. Її горда вдача, її самокритичність, принциповість, працелюбність, сила волі і вірність слову давно стали ідеалом для багатьох сучасників.