Відповідь
29 вересня 1845 р. — народився Іван Карпович Тобілевич в с. Арсенівка поблизу Єлизаветграда. Навчався в Бобринецькому повітному училищі.
1859 р. — працює писарчуком станового приставу в містечку Мала Виска.
1864 р. — на службі в повітовому суді.
1865 р. — переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О.Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.
1870 р. — одружився з Надією Карлівною Тарковською, тіткою єлисаветградського поета й журналіста Арсенія Тарковського (її внучатий племінник — відомий російський кінорежисер Андрій Тарковський). Як посаг отримав родинний хутір Тарковських. Надія Карлівна народила йому 7 дітей.
1881 р. — втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина.
1883 р. — в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М.Старицького.
1883 р. — одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М.Старицького.
1884 р. — заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».
1886–1887 рр. — опублікував п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля».
1886 р. — у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І.Карпенка-Карого.
1887 р. — отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну й оселився на хуторі, названому на честь першої дружини, Надії (у Єлисаветградському повіті). Нині хутір є історико-культурним заповідником.
1888 р. — з І.Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата — Панаса Саксаганського.
1890 р. — вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».
1897 р. — склав записку до з’їзду сценічних діячів у Москві, присвячену переслідуванню українського театру, яку з трибуни з’їзду виголосив Панас Саксаганський.
1899 р. — написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини 18 століття.
1900–1904 р. — створив власну трупу, написав п’єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».
1906 р. — захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна.
15 вересня 1907 р. — Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.
Объяснение:
У казці Хуха могла ставати зеленою, рудувато-червоною, блакитною, жовтою, рожевою, фіолетовою, білою.
Натомість з давніх-давен люди помітили, що колір впливає на людину і навіть на стан її здоров'я (зелений — це гармонійність, сила та благополуччя природи, її мирна тиша; червоний — створює відчуття тілесного тепла; рожевий — допомагає позбавитись від туги; жовтий — стимулює уяву, колір гарного настрою, позбавляє байдужості й тривоги; фіолетовий — приводить думки до порядку; блакитний — знімає гнів, сприяє розвитку творчих здібностей і зосереджує увагу на духовній бадьорості; білий — колір чистоти і незаплямованості).
Відповідь:
Кінь Шептало втік від Степана через те, що вбачав принизливою для себе важку роботу. Цей кінь був особливої масті, а конюх звертався до нього з повагою. Проте одного дня кінь був відправлений на роботу в упряжі та відчув силу батога і на собі - Степан його вдарив. Шептало розлютився, адже це було низько. Він втік на волю, проте згодом повернувся, спочатку вибруднившись як слід, щоб стати таким як усі. Здається, що образ коня є алегоричним. Він споріднюється з образом людини, що знаходиться не на своєму місці, не може реалізувати свої професійні навички.Пояснення:
надеюсь