ответ:У оповіданні «Стариган із крилами» відомого колумбійського письменника Г. Маркеса зображено маленьке містечко, розташоване у безрадісній сірій місцевості. Всюди бруд, багнюка, морський непотріб, що гниє на березі. До знедолених життям, бідних мешканців цього містечка одного разу сходить ангел. Але цей ангел був не схожий на тих, які існували в уявленні людей – прекрасних небесних істот з чистими білими крилами.
Ангел, що прийшов на землю, був більше схожим на зубожілого старигана, а його крила нагадували облізлі яструбині крила на спині звичайного злодюжки. Пелайо та його дружина Елісенда – це родина, до якої прийшов стариган з крилами. У них незадовго до того народився син. Вони не розуміли, навіщо їм ангел. Ніхто навіть не знав, хто такі ангели, і чи є справжнім ангелом хворий і брудний стариган, якого Пелайо закрив у брудному кутку разом з курми.
За думкою автора, таке безіменне містечко, що живе своїм, відстороненим життям, така сіра місцевість можуть бути будь-де на Землі. На жаль, всюди знайдуться ті, хто закриє справжнього ангела у брудному курнику, та й ті, хто за гроші буде з задоволенням розглядати незнайому істоту. Саме так і вчинили персонажі оповідання, які, наче у зоопарку, збиралися у довгу чергу, щоб подивитися на справжнього ангела, жбурнути у нього камінням, видерти з крила пір’їну чи припекти розпеченою залізякою.
Але жадібні до усього нового люди дуже скоро забули про старигана з крилами, бо в містечко приїхала циркова трупа, що привезла нове видовище – жінку-павука. Тобто. натовпу немає різниці, що розглядати, аби тільки скрасити своє одноманітне життя. Подружжя, у курнику якого був закритий ангел, не розгубилося. і за його показ зібрало багато грошей, на які збудувало новий двоповерховий будинок. Але й їм стариган із крилами з часом настільки набрид, що Елісенда вважала справжніми тортурами життя у місті, де повно ангелів.
Хворий, старий і самітній ангел з брудними крилами майже без пір’я так і не викликав ні у кого співчуття, а тим паче любові, визвав лише нездорову цікавість. Він не міг нікуди летіти, доки настало оновлення природи, з яким оновився і ангел. Оновився – і улетів. Ніхто у цьому безпорадному місті так і не зміг зрозуміти, навіщо до них прилітав ангел.
Нажаль, у нашому сучасному світі, у нашому стрімкому житті більшість людей, що зайняті своїми повсякденними турботами, і дійсно можуть не помітити диво, яке існує поруч з ними, як це сталося з героями оповідання «Стариган із крилами». Але я впевнений, що з часом ми будемо більше думати про високе і духовне, ангели повернуться на землю і ми зможемо помічати їх та розуміти, для чого вони живуть поряд з нами. А поки що, для того, щоб нагадувати про те, що у житті є щось більш важливе за повсякденний клопіт, гроші і розваги, що є милосердя і співчуття, любов до ближнього і Бог, існує стариган із крилами з оповідання Г. Маркеса.
Пам’ятник Тарасу Шевченку Ця площа кардинально змінила свій вигляд у 1992 році. Саме тут 24 серпня відбулася подія, на яку чекало кілька поколінь львів’ян. Тут було відкрито пам’ятник Т. Шевченку.
Довгим і важким був шлях поета до Львова. Ще сто років тому, за часів Австро-Угорщини, громадськість міста зробила першу спробу спорудити пам’ятник генієві українського народу, але міська влада не дала на це дозволу. В свою чергу радянська влада визнавала Шевченка як геніального поета, але намагалася представляти його тільки як борця за права знедоленої бідноти, замовчуючи роль Шевченка, як духовного лідера української нації.
Але ідею, яка зародилася в народі, неможливо було знищити. В кінці 80-х років XX ст. розпочався новий збір грошей на пам’ятник Кобзарю. Під тиском громадськості уряд УРСР у 1987 році прийняв постанову про встановлення пам’ятника Шевченку у Львові. Міська влада спочатку не погоджувалася на реконструкцію площі і встановлення пам’ятника на центральному проспекті, але пристрасне слово львівського поета Богдана Стельмаха, який закликав приносити квіти на це місце, остаточно утвердило вибір місця для монументу.
Заклик поета було підхоплено. Щодня приходили до обраного місця львів’яни – старі і малі, школярі і студенти, весільні пари і насипали велику гору квітів. Це була своєрідна маніфестація, яку вже неможливо було зігнорувати, адже рішення прийняв сам народ.
В організованому конкурсі переміг проект скульпторів Володимира та Андрія Сухорських. Хоч зібраних грошей бракувало, але на до прийшли українці з діаспори. Василь Іваницький організував збір коштів та виготовлення фігури поета в Аргентині. Відлита скульптура була доставлена кораблем до Гамбурга, а звідти перевезена до Львова.
Пам’ятник був освячений владиками Православної, Греко-католицької, Вірменської та Римо-католицької церков. Урочисте відкриття відбулося у першу річницю незалежності України.
Зліва від фігури поета піднімається вгору так звана «Хвиля українського відродження». Це 12 – метрова стела з фігурними рельєфами, які символічно зображують історію України від часів Київської Русі до початку XX ст. на стороні, що перед нами, та історію України XX ст. – на зворотній стороні. Цю частину пам’ятника відкрили трьома роками пізніше.
Перед собою ви бачите фігури не тільки реальних історичних особистостей, але і героїв творів Тараса Григоровича Шевченка: внизу посередині сліпий кобзар Перебендя і хлопчина поводир перед ним, справа від кобзаря міцно притискає до себе дитину героїня поеми «Катерина», а зліва страшна сцена страти колесуванням козака з поеми «Гайдамаки».
Якщо ви подивитеся вище, зліва є зображені традиційні завойовники України в різні часи: турецький султан з кривою шаблею, польський король в короні з буллою в руках, російський царський офіцер і католицький монах. Справа – захисники українського народу: сцена посвяти в козаки, де молодому воїну передається козацька шабля, а мати благословляє його іконою, вище молода дівчина прощається з козаком, який відправляється на Січ.
Посередині велична фігура на коні з гетьманською булавою в руках належить видатному гетьману України, Петру Сагайдачному, який був родом із Львівщини. Сагайдачний закликає на бій за незалежність України як козаків (зліва), які ведуть запеклий бій з турецькими військами, так і діячів держави, церкви та культури, скульптурні портрети яких охоплюють фігуру Оранти. Серед них ми пізнаємо гетьмана Мазепу з прапором в руках, Богдана Хмельницького з булавою, православного священика, княгиню Ольгу, Ярослава Мудрого, Володимира Великого – хрестителя України, Роксолану та державних діячів та полководців. Справа – фігури філософа Сковороди, з книгою в руках, письменників Шашкевича, Головацького, Котляревського, а за ними цілий ряд культурних діячів українського народу, тих хто зберігав українську мову та примножував досягнення українського мистецтва, літератури, філософської думки.
ответ:У оповіданні «Стариган із крилами» відомого колумбійського письменника Г. Маркеса зображено маленьке містечко, розташоване у безрадісній сірій місцевості. Всюди бруд, багнюка, морський непотріб, що гниє на березі. До знедолених життям, бідних мешканців цього містечка одного разу сходить ангел. Але цей ангел був не схожий на тих, які існували в уявленні людей – прекрасних небесних істот з чистими білими крилами.
Ангел, що прийшов на землю, був більше схожим на зубожілого старигана, а його крила нагадували облізлі яструбині крила на спині звичайного злодюжки. Пелайо та його дружина Елісенда – це родина, до якої прийшов стариган з крилами. У них незадовго до того народився син. Вони не розуміли, навіщо їм ангел. Ніхто навіть не знав, хто такі ангели, і чи є справжнім ангелом хворий і брудний стариган, якого Пелайо закрив у брудному кутку разом з курми.
За думкою автора, таке безіменне містечко, що живе своїм, відстороненим життям, така сіра місцевість можуть бути будь-де на Землі. На жаль, всюди знайдуться ті, хто закриє справжнього ангела у брудному курнику, та й ті, хто за гроші буде з задоволенням розглядати незнайому істоту. Саме так і вчинили персонажі оповідання, які, наче у зоопарку, збиралися у довгу чергу, щоб подивитися на справжнього ангела, жбурнути у нього камінням, видерти з крила пір’їну чи припекти розпеченою залізякою.
Але жадібні до усього нового люди дуже скоро забули про старигана з крилами, бо в містечко приїхала циркова трупа, що привезла нове видовище – жінку-павука. Тобто. натовпу немає різниці, що розглядати, аби тільки скрасити своє одноманітне життя. Подружжя, у курнику якого був закритий ангел, не розгубилося. і за його показ зібрало багато грошей, на які збудувало новий двоповерховий будинок. Але й їм стариган із крилами з часом настільки набрид, що Елісенда вважала справжніми тортурами життя у місті, де повно ангелів.
Хворий, старий і самітній ангел з брудними крилами майже без пір’я так і не викликав ні у кого співчуття, а тим паче любові, визвав лише нездорову цікавість. Він не міг нікуди летіти, доки настало оновлення природи, з яким оновився і ангел. Оновився – і улетів. Ніхто у цьому безпорадному місті так і не зміг зрозуміти, навіщо до них прилітав ангел.
Нажаль, у нашому сучасному світі, у нашому стрімкому житті більшість людей, що зайняті своїми повсякденними турботами, і дійсно можуть не помітити диво, яке існує поруч з ними, як це сталося з героями оповідання «Стариган із крилами». Але я впевнений, що з часом ми будемо більше думати про високе і духовне, ангели повернуться на землю і ми зможемо помічати їх та розуміти, для чого вони живуть поряд з нами. А поки що, для того, щоб нагадувати про те, що у житті є щось більш важливе за повсякденний клопіт, гроші і розваги, що є милосердя і співчуття, любов до ближнього і Бог, існує стариган із крилами з оповідання Г. Маркеса.
Объяснение:все правильно!