гуцули — оригінальний народ, з багатою фантазією, зі своєрідною психологією. глибокий язичник-гуцул все своє життя, до смерті проводить у боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води.у повісті гуцульщина вимальовується перед нами такою, якою сприймали і бачили її самі гуцули, котрі
вірили в те, що природа одухотворена, жива, діюча, населена добрими і злими духами.здавна дотримувалися гуцули і народних звичаїв. наприклад, трембіта збирала горян і на похорон, і на весілля. а за давнім звичаєм, на похороні, біля труни небіжчика, його родичі танцювали і співали пісень, бо вважали,
що проводжають людину в інший, кращий світ.
властиве було також гуцулам почуття прекрасного. вони мали добре розвинені чудові естетичні смаки. досить згадати лише деякі мистецькі вироби, зроблені ними: вишиті рушники чи сорочки з незвичайними мережками і візерунками, майстерно і зі смаком
оздоблені криниці, чудові іграшки та різні предмети побуту, вироблені з дерева і розписані яскравими фарбами, незвичайний, чудово розшитий національний одяг. а любов до музики, коломийок, які гуцула все його життя! здається, у цьому співучому краї, серед квітучих полонин, співають всі — від сивого
шумливого черемоша до старої гуцулки. добре вміє фати на флоярі іванко. складає й співає пісень і марічка своєму іванкові. вони з'являються в неї ніби самі по собі.і ще одна дуже важлива риса характеру гуцулів. вони народ гордий: захищати гідність роду, честь родини наказує їм голос предків.гуцули
— справжні діти природи, яку вони сприймають як живу істоту, чарівну і загадкову. деякі люди розуміли світ духів, уміли ворожити, вірили в силу слова, в чародіїв, що бурю, град, громи. тому в повісті невипадково живуть і нявки, і чугайстер, і градовик юра, і відьма хима. демонологія в повісті — це
світосприйняття гуцула.
Пісня – невіддільна частина української народної творчості, у якій досить влучно розкривається вся сутність нашої душі. Пісня розкриває глибини та таємниці українського характеру, які неможливо виразити в інших формах. Українську пісню слід вважати поетичним літописом народу. Адже пісні співали завжди: в походах, у хвилини відпочинку, під час праці, на свята та в часи нещасть. Тобто пісня найбільш повно відбиває особливості національного характеру.
З козацьких пісень ми дізнаємось про те, чим жили й дихали наші славетні воїни, з чумацьких – про трагічне існування чумаків на землі. Існували також кріпацькі пісні, рекрутські та ремісницькі пісні. У всіх них дуже влучно відбивається справжнє життя та світосприйняття людей усіх епох. З різних календарно-обрядових та побутових пісень ми можемо довідатись про те, якими були буденність та свята у наших предків. Тобто пісня – найкращий засіб пізнання характеру власного народу.
Отже, пісня – літопис українського народу. У ній зображаються всі найтаємничіші переживання людей у всі часи та століття. У ній ми бачимо, чим жив наш народ, які біди спіткали його, які історичні події відбувались на нашій землі. Українська народна пісня завжди була і завжди буде відтворювати українську національну свідомість й українське світосприйняття.