Бауыржан Момышұлы (24 желтоқсан 1910 жыл - 10 маусым 1982 жыл) — Кеңес одағының батыры, жазушы, Екінші дүниежүзілік соғыстың даңқты жауынгері, әскери қолбасшы, стратег және тактик.[1]
Батыс майданындағы 16 армияның 316 (1941 жылдың қарашасынан бастап 8-гвардиялық Қызылту атқыштар дивизиясы 1073 атқыштар полкінің (1941 жылдың қарашасынан 19 Гвардия полкі) және батальон командирі. Ұлы Отан соғысына генерал-майор И.В. Панфилов басқарған әйгілі дивизиясының құрамында 1941 жылдың қыркүйек айынан бастап қатысты. Батальон командирі ретінде аға лейтенант Бауыржан Момышұлы Мәскеу үшін шайқаста 207 рет ұрысқа қатысты. 1941 жылдың 16-18 қараша күндері вермахтың Мәскеу бағытында екінші мәрте жасаған жорығы кезінде аға лейтенант Момышұлы басқарған батальон дивизиядан қашықта, Матронино деревнясының жанында Волоколамск тасжолында асқан ерлікпен ұрыс жүргізді. Білікті комбаттың басшылығы арқасында 3 күн бойы фашистер шабуылын тойтарып, батальон үлкен шығынсыз, ұрысқа қабілетті жағдайда қоршаудан шығады
Объяснение:
Прихід весни
Над лісом, полями, і горами свої розкішні крила весна. Перелітаючи з місця на місце, спускалася на землю щедро дарувала скрізь сонячне світло.
Жайворонки підіймалися високо-високо під білі хмари. В січні яскравих променів, вони співали свою пісню весні. Ліси хитали своїми широкими кронами вкривали гостю яскраво-зеленими ковдрами. Квіти підносили весні, краплі перистої роси зібраної протягом ночі, щоб вона вмила своє ніжне личко.
Під великим деревом прокинувся маленький підсніжник . Він свої ніжні пелюстки до теплого проміння. Як довго я спав – вигукнув підсніжник дивуючись із голосного щебетання птахів. Скрізь відчувався не повторний аромат лісу який прокидався від довгого зимового сну. Сонячні зайчики вже сміливіше заглядали в темні діброви. Скоро розтане і сніг, з під якого пробився нетерплячий підсніжник. Розцвіте на узліссі черемха заспівають голосисто солов’ї, хтозна куди побіжать пагорбами комашки а також весело загуде перший джміль.
Объяснение:
Вроде бы так, я точно не знаю я исправила там пару слов и поставила запитые которых как по мне не хватало
2.На самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. З-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі — тік; за током — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. Зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. Не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. Хата хоч старенька, та чепурна, біла, — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті.
3.А й дитина ж то вийшла — на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне... Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. Другі діти жваві, — як дзиґа крутиться, на місці не всидить... Скажеш йому: дай те! дай друге! — як стріла пуститься... Чіпка, як його звали, — не такий, ні! Оце, було, Мотря чи Оришка скаже: «Подай, Чіпко, води!», або — ножа, або — веретено...» То він і почне: «А де ж воно лежить, чи стоїть?» Отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом подасть...
4. Виродок іде! — кричить, забачивши здалека Чіпку, білоголовий хлопчик. — Запорток! — підхопить другий. — Ходім до нього!
5. Такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою. Глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою — з самого споду до верху.
6. Закипіла в Чіпки у руках робота. Найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив; зійшло — як щітка! У косовицю став за косаря — викосив дванадцять копиць сіна. Є чим овечок узиму годувати. Настала жнива — місячної ночі жне. Розгорювався десь на десять рублів; купив у заїжджого цигана стару кобилу; звозив хліб, поставив у току: отакі скирти понавертав!
Дивуються люди, що Чіпка до хазяйства такий удатний! А Чіпка, дивись, у же й хліб вимолотив, сама солома стоїть — завалив увесь город ожередами. Скоту нема. Продав Чіпка більшу половину соломи, кілька мішків хліба, та восени купив корову на ярмарку.