Художні особливості: три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу. Поезія вибудувана як монолог-звертання ліричного героя до рідного слова. Анафора «О слово рідне!» увиразнює не тільки композиційну єдність, а й змістову наповненість, підкреслює щирість ліричної оповіді, схвильованість героя, зумовлює ораторські інтонації, патріотичні почуття. У серці автора виникає біль через зневажливе ставлення до рідної мови й історичне безпам’ятство співвітчизників. Наскрізна антитеза розгортає сюжет вірша. Поет використовує яскраві метафори й епітети. Українське слово уподібнюється «скутому орлу», тобто поневоленому народові, слово якого звучало завжди як «співочий грім батьків моїх», а тепер «дітьми безпам’ятно забутий». Поет вдається до ремініс- ценцій послання «І мертвим, і живим...» Т. Шевченка, закликаючи дієво любити свободу людини і народу. Для поета рідне слово, незважаючи на переслідування і заборони, — носій волелюбного духу народу, його безсмертя. Ідея вірша випливає з переконань митця, що рідне слово відбиває драматичну історію України, стало духовною зброєю народу. Зображуючи поетичний образ неповторної краси української мови і Вітчизни, поет висловлю своє творче кредо: «О слово! Будь мечем моїм! / Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, / Осяй мій край і розлетися / Дощами судними над ним». Образ меча в Олеся перегукується з емблемою апостола Павла, у якого він символізує меч духовний: «Меч духовний є слово Боже». Автор переосмислює цей образ, поєднуючи в ньому духовне і творче начала; слово-меч стає атрибутом свободи і справедливості. У руслі символізму поет вдається до міфологічних образів космічного тору — сонця, синього неба, музики зір, а також біблійних образів (судні дні), які очистять рідний край від зла і стануть запорукою відродження нації, якщо вона поставить слово-меч собі на службу, оберігатиме рідне слово — символ безсмертя народу.
Новела Григорія Косинки «В житах» входить до однойменної збірки його творів. Це лаконічна, сповнена психологізму та імпресіоністичних домішок оповідь, в якій висвітлюються гострі суспільні та соціальні процеси в Україні пореволюційної доби. Новела змальовує пошук сенсу життя крізь відчуття та думки головного героя твору – дезертира Корнія. У новелі розповідається лише про невеличку частку його життя - про один день, який стає перепочинком і можливістю відновити внутрішню душевну рівновагу. Оповідь ведеться від імені Корнія, який, покинувши банду, переховується в житах, неподалік свого рідного села. У ці години він сповнений спогадів про своє колишнє щасливе життя, його душа розривається з жалю через те, що він опинився у такому становищі. Не зі своєї волі Корній потрапив до банди отамана Гострого, звідки був змушений втекти. Корній відчуває себе спустошеним, він не вбачає ніякого сенсу ні в новій ідеології, ні в боротьбі окремих людей за владу, він бачить тільки безліч поламаних життів і нещасних доль, серед яких і його власна доля, власне життя. Все, що мало для Корнія значення, – це єдина мить щастя у житах, це хліба, мурашки, п’янкі аромати і гаряче сонце. Тільки це для героя сповнене сенсом, тільки це для нього важливе. Саме ці штрихи підкреслюють внутрішнє прагнення до життя, прагнення до щастя ще зовсім молодої людини, яка ще майже не пізнала лиха. У своїй новелі Гриорій Косинка піднімає проблеми порушення гармонійного зв’язку навколишнього та внутрішнього світів, проблеми життєвого вибору та його наслідків, проблеми духовного спотворення людей в складних умовах бурних громадянських та політичних процесів. Бажання Корнія жити і бути щасливим підсилюється зустріччю з колишньою коханою – дівчиною Уляною. Вона не забула Корнія, хоча через нестатки й змушена була вийти заміж за нелюба. Їхня зустріч стає символом самого буття людини. Ця зустріч досить символічна, причому припустити, що сталося з героями новели у подальшому, досить важко. Скоріше за все, Уляна все одно повернеться до свого чоловіка, а Корній так і залишиться переховуватися в житах. Але неможливо сховатися на все життя, тому він все одно загине або від рук більшовиків, або від рук своїх же товаришів по банді. Навіть якщо б Корній не потрапив до банди і залишився у селі, або просто не став дезертиром, навряд чи його життя було б щасливим. Його б все одно захопив вирій громадянської війни, все одно він загубився б на просторах рідної землі, відстоюючи якісь ідеали або просто своє право на вільне та щасливе життя. Долі людей тих часів були схожі, і навіть тих, хто залишив живим, доля не ла: їх добив голодомор, сталінські репресії і Друга світова війна.
Художні особливості: три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу. Поезія вибудувана як монолог-звертання ліричного героя до рідного слова. Анафора «О слово рідне!» увиразнює не тільки композиційну єдність, а й змістову наповненість, підкреслює щирість ліричної оповіді, схвильованість героя, зумовлює ораторські інтонації, патріотичні почуття. У серці автора виникає біль через зневажливе ставлення до рідної мови й історичне безпам’ятство співвітчизників. Наскрізна антитеза розгортає сюжет вірша. Поет використовує яскраві метафори й епітети. Українське слово уподібнюється «скутому орлу», тобто поневоленому народові, слово якого звучало завжди як «співочий грім батьків моїх», а тепер «дітьми безпам’ятно забутий». Поет вдається до ремініс- ценцій послання «І мертвим, і живим...» Т. Шевченка, закликаючи дієво любити свободу людини і народу. Для поета рідне слово, незважаючи на переслідування і заборони, — носій волелюбного духу народу, його безсмертя. Ідея вірша випливає з переконань митця, що рідне слово відбиває драматичну історію України, стало духовною зброєю народу. Зображуючи поетичний образ неповторної краси української мови і Вітчизни, поет висловлю своє творче кредо: «О слово! Будь мечем моїм! / Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, / Осяй мій край і розлетися / Дощами судними над ним». Образ меча в Олеся перегукується з емблемою апостола Павла, у якого він символізує меч духовний: «Меч духовний є слово Боже». Автор переосмислює цей образ, поєднуючи в ньому духовне і творче начала; слово-меч стає атрибутом свободи і справедливості. У руслі символізму поет вдається до міфологічних образів космічного тору — сонця, синього неба, музики зір, а також біблійних образів (судні дні), які очистять рідний край від зла і стануть запорукою відродження нації, якщо вона поставить слово-меч собі на службу, оберігатиме рідне слово — символ безсмертя народу.