Освіта в Україні завжди була проблемною. І кожен новий міністр обирає свій шлях та методи вдосконалення. Та ситуація поки залишається сирою. Тому варто потроху замислюватись над питанням: освіта майбутнього, яка вона?
Ну, насамперед варто враховувати технологічний бум. Такий стрімкий розвиток техніки вже в найближчі кілька років повністю переформатує систему освіти. З’явиться масове онлайн-навчання. Де не потрібно бути присутнім у аудиторії. Достатньо лише мати гаджет і доступ до всесвітньої павутини. У зв’язку з цим зникне необхідність у викладачах-людях. На зміну прийдуть роботи, які чітко слідуватимуть заданій системі. Також науковці говорять про індивідуальну систему освіти. Викладачам дуже складно рівноцінно приділяти увагу кожному учневі. Адже всі абсолютно різні і це фізично неможливо. Тому дослідники пропонують використовувати комп’ютерні технології, які дозволять побудувати систему освіти індивідуально для кожного учня.
Особисто моє бачення освіти майбутнього двояке. З одного боку сучасний світ вимагає коп’ютеризації, адже це зручно. А з іншого – жоден робот не замінить живого спілкування між людьми. І це є справжньою проблемою.
Тож, я вважаю, що країні не варто відставати від стрімкого технічного розвитку. Це дасть Україні потужний розвиток. Але й про живих людей забувати не слід.
Яка освіта потрібна державі, щоб вона досягла високого рівня розвитку? Освіта має опиратися на новітні наукові розробки та досягнення, учнів та студентів мають залучати до виробництв, до роботи підприємств та організацій. Так кожна дитина зможе вибрати свою професію, яка буде приносити їй задоволення, а країні та економіці користь. Адже головна проблема освіти сьогодні в тому, що всі вивчають теорію, а не практичні вміння та знання.
Тобто, щоб держава досягла високого рівня розвитку, необхідна якісна та сучасна освіта, підкріплена практичними навичками та вміннями.
Родинно-побутові пісні: колискові,весільні,танцювальні,жартівливі,пісні-голосіння. Для України усна народна нематеріальна традиційна культура завжди відігравала вирішальну роль у збереженні мови, духовності, національної ідентичності й перспективи існування. Нині історія, писав академік Іван Дзюба декілька років тому, дає Україні шанс самоздійснення, хоч і «надто складна комбінація сприятливих умов потрібна для його справдження», бо «глобальна ситуація вносила і вноситиме свої істотні, часом геть несподівані, корективи і в перспективи розвитку національних культур, і в їхні «діалоги», а тому необхідне «реальне освоєння всієї повноти культурної спадщини, перетворення її в актуальний чинник самоусвідомлення суспільства…»У сучасних умовах глобалізації ситуація в Україні погіршилась, держава перебуває в стані економічно-соціального шоку, національно-культурного нокауту. Демократичні процеси відбуваються хаотично у зв'язку із слабким законодавчо-правовим полем; ліберальні та консервативні ідеї не спрацьовують у суспільстві, позбавленому єдності, ідеалів і загальної мети. Глобальне все більше й більше превалює над суспільним і національним.Основний конфлікт глобалізації деякі вчені вбачають у нерівномірності розвитку: країни постіндустріальні, індустріальні та доіндустріальні. Зберігаючи засоби транснаціонального впливу, західні країни ще більше збагачуються й розвиваються. Природа постіндустріального суспільства така, що воно схильне не лише до політичної, економічної експансії, але й до соціокультурної. Отже, процес глобалізації впливає на всі сфери життєдіяльності, зокрема на ринок, на державу й суспільство, на особистість. Відповідно всі ці інституції зазнають змін, трансформуються. Найважче ці процеси даються суспільству, нації та людині. Тобто позитивні явища цих процесів перебувають під загрозою. Академік Микола Жулинський, виступаючи на У Міжнародному конгресі україністів у Чернівцях (серпень 2002 р.), наголошував: «Духовне знекровлення світової цивілізації очевидне. Національні культури як системи цінностей видозмінюються відповідно до вимог глобалізації, внаслідок чого розмиваються кореневі системи культурних конфігурацій», а відповідно «запровадження нової ідеології світового розвитку й нової форми соціальної організації - глобального корпоративізму - веде до глобального технотронного закабалення людської особистості і «виведення» її з органічної для її саморозвитку й самоздійснення національної системи цінностей».Для України порятунком від хвороб цивілізації завжди був фольклор - та усна народна творчість, що пройшла органічний шлях еволюції від архетипу до стереотипу й генетично закодувала в образах-символах безсмертні смисли буття. Фольклор твориться безперервно, повсюди й скрізь, «щогодинно й щохвилинно, де розмовляють і думають», - стверджував геніальний Олександр Потебня.В умовах транснаціоналізації культури на фольклор іноді дивляться як на продукт віджилих епох, як на певну декорацію-ілюстрацію, що заважає сильним світу цього фантастично збага¬чуватись, формуючи повальну індустрію шоу-бізнесу і розваг, єдиний тип світової монокультури масового вжитку переважно для підлітків та молоді. Тенденції відлучення дітей, юних, молоді від джерел національної самобутності й культурного розмаїття, від усвідомлення власної причетності до унікальної культури предків створюють загрозливу ситуацію розриву духовно-культурних зв'язків між поколіннями, зниження загального рівня культури, ведуть до втрати морально-етичних норм і формують філософію песимізму, соціальної пасивності, самотності, безпорадності й безвиході (фаталізму). Усе це стає підґрунтям для збагачення представників світової глобалізайційної макроекономіки і злочинного світу через культивування антигуманних виробничих технологій, активізації процесів куріння, наркоманії, алкоголізму, проституції, торгівлі дітьми, поширенні азартних ігор тощо. Зупинити негативні тенденції в житті людства здатний фольклор кожного народу за умови державної турботи про його збереження, охорону, пропаганду й відродження в прийнятних для сучасності формах.В Україні з різних причин гаються тенденції до згасання усної традиційної творчості, забуття й відмирання автентичних явищ народної обрядовості, звичаєвості, пісенності, оповідальності. Загрозу збереженню й поширенню фольклору становить тривала відсутність загальнодержавницької ідеології, що ґрунтувалась би на українській національній ідеї з відповідними ціннісними орієнтаціями на утвердження парадигми власної природовідповідності, а не на глобалізаційні чи локально-глобалізаційні стереотипи підпорядкованості, залежності й духовно-культурної аморфності. Нині експансія чужого в Україні загрожує знищенню власне українського національного духовно-культурного продукту, що вироблявся впродовж багатьох століть
Родинно-побутові пісні: колискові,весільні,танцювальні,жартівливі,пісні-голосіння. Для України усна народна нематеріальна традиційна культура завжди відігравала вирішальну роль у збереженні мови, духовності, національної ідентичності й перспективи існування. Нині історія, писав академік Іван Дзюба декілька років тому, дає Україні шанс самоздійснення, хоч і «надто складна комбінація сприятливих умов потрібна для його справдження», бо «глобальна ситуація вносила і вноситиме свої істотні, часом геть несподівані, корективи і в перспективи розвитку національних культур, і в їхні «діалоги», а тому необхідне «реальне освоєння всієї повноти культурної спадщини, перетворення її в актуальний чинник самоусвідомлення суспільства…»У сучасних умовах глобалізації ситуація в Україні погіршилась, держава перебуває в стані економічно-соціального шоку, національно-культурного нокауту. Демократичні процеси відбуваються хаотично у зв'язку із слабким законодавчо-правовим полем; ліберальні та консервативні ідеї не спрацьовують у суспільстві, позбавленому єдності, ідеалів і загальної мети. Глобальне все більше й більше превалює над суспільним і національним.Основний конфлікт глобалізації деякі вчені вбачають у нерівномірності розвитку: країни постіндустріальні, індустріальні та доіндустріальні. Зберігаючи засоби транснаціонального впливу, західні країни ще більше збагачуються й розвиваються. Природа постіндустріального суспільства така, що воно схильне не лише до політичної, економічної експансії, але й до соціокультурної. Отже, процес глобалізації впливає на всі сфери життєдіяльності, зокрема на ринок, на державу й суспільство, на особистість. Відповідно всі ці інституції зазнають змін, трансформуються. Найважче ці процеси даються суспільству, нації та людині. Тобто позитивні явища цих процесів перебувають під загрозою. Академік Микола Жулинський, виступаючи на У Міжнародному конгресі україністів у Чернівцях (серпень 2002 р.), наголошував: «Духовне знекровлення світової цивілізації очевидне. Національні культури як системи цінностей видозмінюються відповідно до вимог глобалізації, внаслідок чого розмиваються кореневі системи культурних конфігурацій», а відповідно «запровадження нової ідеології світового розвитку й нової форми соціальної організації - глобального корпоративізму - веде до глобального технотронного закабалення людської особистості і «виведення» її з органічної для її саморозвитку й самоздійснення національної системи цінностей».Для України порятунком від хвороб цивілізації завжди був фольклор - та усна народна творчість, що пройшла органічний шлях еволюції від архетипу до стереотипу й генетично закодувала в образах-символах безсмертні смисли буття. Фольклор твориться безперервно, повсюди й скрізь, «щогодинно й щохвилинно, де розмовляють і думають», - стверджував геніальний Олександр Потебня.В умовах транснаціоналізації культури на фольклор іноді дивляться як на продукт віджилих епох, як на певну декорацію-ілюстрацію, що заважає сильним світу цього фантастично збага¬чуватись, формуючи повальну індустрію шоу-бізнесу і розваг, єдиний тип світової монокультури масового вжитку переважно для підлітків та молоді. Тенденції відлучення дітей, юних, молоді від джерел національної самобутності й культурного розмаїття, від усвідомлення власної причетності до унікальної культури предків створюють загрозливу ситуацію розриву духовно-культурних зв'язків між поколіннями, зниження загального рівня культури, ведуть до втрати морально-етичних норм і формують філософію песимізму, соціальної пасивності, самотності, безпорадності й безвиході (фаталізму). Усе це стає підґрунтям для збагачення представників світової глобалізайційної макроекономіки і злочинного світу через культивування антигуманних виробничих технологій, активізації процесів куріння, наркоманії, алкоголізму, проституції, торгівлі дітьми, поширенні азартних ігор тощо. Зупинити негативні тенденції в житті людства здатний фольклор кожного народу за умови державної турботи про його збереження, охорону, пропаганду й відродження в прийнятних для сучасності формах.В Україні з різних причин гаються тенденції до згасання усної традиційної творчості, забуття й відмирання автентичних явищ народної обрядовості, звичаєвості, пісенності, оповідальності. Загрозу збереженню й поширенню фольклору становить тривала відсутність загальнодержавницької ідеології, що ґрунтувалась би на українській національній ідеї з відповідними ціннісними орієнтаціями на утвердження парадигми власної природовідповідності, а не на глобалізаційні чи локально-глобалізаційні стереотипи підпорядкованості, залежності й духовно-культурної аморфності. Нині експансія чужого в Україні загрожує знищенню власне українського національного духовно-культурного продукту, що вироблявся впродовж багатьох століть
Освіта в Україні завжди була проблемною. І кожен новий міністр обирає свій шлях та методи вдосконалення. Та ситуація поки залишається сирою. Тому варто потроху замислюватись над питанням: освіта майбутнього, яка вона?
Ну, насамперед варто враховувати технологічний бум. Такий стрімкий розвиток техніки вже в найближчі кілька років повністю переформатує систему освіти. З’явиться масове онлайн-навчання. Де не потрібно бути присутнім у аудиторії. Достатньо лише мати гаджет і доступ до всесвітньої павутини. У зв’язку з цим зникне необхідність у викладачах-людях. На зміну прийдуть роботи, які чітко слідуватимуть заданій системі. Також науковці говорять про індивідуальну систему освіти. Викладачам дуже складно рівноцінно приділяти увагу кожному учневі. Адже всі абсолютно різні і це фізично неможливо. Тому дослідники пропонують використовувати комп’ютерні технології, які дозволять побудувати систему освіти індивідуально для кожного учня.
Особисто моє бачення освіти майбутнього двояке. З одного боку сучасний світ вимагає коп’ютеризації, адже це зручно. А з іншого – жоден робот не замінить живого спілкування між людьми. І це є справжньою проблемою.
Тож, я вважаю, що країні не варто відставати від стрімкого технічного розвитку. Це дасть Україні потужний розвиток. Але й про живих людей забувати не слід.
Яка освіта потрібна державі, щоб вона досягла високого рівня розвитку? Освіта має опиратися на новітні наукові розробки та досягнення, учнів та студентів мають залучати до виробництв, до роботи підприємств та організацій. Так кожна дитина зможе вибрати свою професію, яка буде приносити їй задоволення, а країні та економіці користь. Адже головна проблема освіти сьогодні в тому, що всі вивчають теорію, а не практичні вміння та знання.
Тобто, щоб держава досягла високого рівня розвитку, необхідна якісна та сучасна освіта, підкріплена практичними навичками та вміннями.