Твір за планом. захар беркут-ватажок тухольської громади.1. хто такий захар беркут? 2.зовнішність героя? 3.риси характеру.4. прагнення героя.5. захар беркут-патріот руської землі
У повісті «Захар Беркут» Іван Якович Франко створив образ справжнього народного ватажка, щирого патріота рідної землі.
У великому гірському селі Тухля живе сивий чоловік Захар Беркут. У тухольській громаді його дуже поважають, прислухаються до думок. Захар уміє говорити, як ніхто інший, він один може так точно й влучно висловити думки всієї громади.
Цікаво те, що маючи такі надзвичайні лідерські здібності, він не прагне влади над громадою, а лише дає цінні й розумні поради. Саме так говорить про свого батька син Захара — Максим: «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має ніякої й не жадає її».
Захар Беркут був найстаріший віком у всій тухольській громаді, адже йому вже дев'яносто літ. Він батько восьми синів, і троє з них сиділи вже разом з ним між старцями. Але не лише своїм поважним віком заслужив він таку честь — бути ватажком, він відрізняється винятковою мудрістю й практичністю розуму. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх... провідників цілого народу...»
Цікаво і те, що, незважаючи на свою старість, цей чоловік був ще досить сильний, продовжував працювати в садибі й на пасіці. Усі тухольці постійно дивувались його знанням у садівництві, а він радо допомагав і передавав свої знання кожному, хто цього хотів. «А вже найбільшим добродієм уважали тухольці Захара Беркута за його ліки... Лучалися каліцтва, рани, на які, певно, ніякий знахар не вмів так скоро і так гарно зарадити, як Захар Беркут».
Моя відповідь на це запитання-ні,зовсім нелегко.Читаючи твор,ми знайомимося з Федьком,його друзями та з панським сином Толею.Федька всі звикли вважати розбишакою,відчайдухою.Він був дуже сміливий хлопець.Але люди не сприймали його серйозно.Батьки постійно лаяли,лупцювали.Проте Толя-така собі квіточка, дунути на нього боязно,раптом зникне?Толіни батьки завжди звинувачували халамидника в усьому.Та ось трапилася пригода на крижині.Федько.як завжди,показував свою спритність та відвагу.А квіточка-Толя заздрив йому(він постійно сидів вдома.батьки не пускали його гратися із "звичайними" хлопцями).Толя ледве не помер на той крижині.А Федько халамидник врятував його!Ціною свого життя!Коли ховали Федька,цей мерзотний Толя кружився на одній ніжці та грав з чижиком.Чесний Федько не зізнався батькам Толі,що той сам скакнув на ту кляту крижину.Не сказав також і що рятував його.Висновок.Не легко розпізнати людину.Я вважаю Федько-справжній герой.І врятував мерзотну,невдячну,брехливу панську дитину ціною свого життя!Нажаль,навіть батьки Федька не вгледили яка в них порядна дитина.А батько,як завжди,лупцював вже помираючу свою дитину...
Народна пісня — це душа будь-якого народу. Тим більше, якщо це стосується української пісні. Бо наша мова — співоча, за красою й милозвучністю недарма посідає одне з перших місць у світі. За легендою, сам Бог подарував нашому народові пісню. З того часу всі свої почуття — радість, сум, тугу, надію — українці висловлюють у піснях. Важливе місце займає пісня і в п’єсі Івана Петровича Котляревського «Наталка Полтавка». Перша п’єса нової української літератури недаремно отримала назву народної опери. Пісня — одна з дійових осіб п’єси, вона супроводжує появу мало не кожного персонажу. Автор органічно включив у свій твір народні пісні — «Ой, під вишнею», «Та йшов козак з Дону», «Гомін, гомін по діброві», літературні — «Всякому городу нрав і права…» У п’єсі «Наталка Полтавка» пісні — це не просто музичне тло чи вставні номери, а один із головних засобів розкриття характеру персонажів. Уже перша пісня у виконанні Наталки «Віють вітри, віють буйні», якою розпочинається п’єса, розкриває перед нами душевний стан героїні, змальовує ті обставини, у яких вона перебуває. Вона схвильована, тужить за своїм коханим: «Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися! Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися!». Контрастом до цих щирих слів Наталчиної пісні звучать слова пана возного: «Безмірно, ах! Люблю тя дівицю, Как жадний волк мла дую ягницю». Пісні ж виборного мають сатиричний характер, вони видають у -ньому людину, яка вміє пристосовуватися до будь-яких життєвих умов, а виконання пісні «Ой, під вишнею…» мало метою показати недоречність залицяння возного до молодої дівчини.Наталчин коханий, Петро, вже завдяки першій пісні постає як людина сентиментальна, але нерішуча; він здатний поступитися перед ударами долі, а не протистояти їм: «Ой, як я прийду, Тебе не застану, Згорну я рученьки, Згорну я білії Та й не жив стану…» Завершується п’єса також піснею, яка несе в собі основну ідею твору: «Коли хочеш буть щасливим, То на Бога полагайся; Перенось все терпеливо 1 на бідних оглядайся».Українська пісня увібрала в себе віковічну мудрість нашого народу. Вдале поєднання народних і авторських пісень стало запорукою популярності першої народної опери «Наталка Полтавка».
У великому гірському селі Тухля живе сивий чоловік Захар Беркут. У тухольській громаді його дуже поважають, прислухаються до думок. Захар уміє говорити, як ніхто інший, він один може так точно й влучно висловити думки всієї громади.
Цікаво те, що маючи такі надзвичайні лідерські здібності, він не прагне влади над громадою, а лише дає цінні й розумні поради. Саме так говорить про свого батька син Захара — Максим: «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має ніякої й не жадає її».
Захар Беркут був найстаріший віком у всій тухольській громаді, адже йому вже дев'яносто літ. Він батько восьми синів, і троє з них сиділи вже разом з ним між старцями. Але не лише своїм поважним віком заслужив він таку честь — бути ватажком, він відрізняється винятковою мудрістю й практичністю розуму. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх... провідників цілого народу...»
Цікаво і те, що, незважаючи на свою старість, цей чоловік був ще досить сильний, продовжував працювати в садибі й на пасіці. Усі тухольці постійно дивувались його знанням у садівництві, а він радо допомагав і передавав свої знання кожному, хто цього хотів. «А вже найбільшим добродієм уважали тухольці Захара Беркута за його ліки... Лучалися каліцтва, рани, на які, певно, ніякий знахар не вмів так скоро і так гарно зарадити, як Захар Беркут».