засоби створення історичного колориту в романі історичний колорит у романі “айвенго” створюється передовсім за лексичних засобів увиразнення мовлення. до них належать: архаїзми, історизми, варваризми, екзотизми. словникова робота архаїзми (грецьк. archaios – давній, старовинний) – застарілі слова, словосполучення, граматичні чи синтаксичні форми, які вийшли із широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики. до архаїзмів належать слова, що називають такі предмети і поняття, які сам по собі аж ніяк не застарілі, але для позначення яких вже користуються іншими словами. історизми – слова, застарілі через те, що вийшли з ужитку ті предмети чи явища, які вони означають.засоби створення історичного колориту в романі словникова робота варваризми (латин. barbari – іноземці) – слова іншомовного походження, які вживаються поряд зі своїми відповідниками в тій чи іншій національній мові, але остаточно не засвоюються нею. у тексті твору варваризми або мовою запозичення або ж відповідно національною мовою. екзотизми або етнографізми, - слова, що назви реалій із життя інших народів і не мають точних відповідників у мові, до якої вони потрапляють. у творах художньої словесності екзотизми використовують насамперед з метою створення незвичайної, екзотичної атмосфери, яка посилює емоційне враження, а також для передавання етнографічних особливостей тієї місцевості, про яку розповідається
катря – проста селянська дівчина. у неї її хлопець, з яким вона планує одружитися. проте вона закохується у панича, батьки якого всіляко протидіють такому шлюбу. сам панич поводиться досить пасивно, а дівчина не може змиритися з таким життям. михайло – панич, син поміщиків. досить пасивний хлопець. проте на нього мають вплив ліберальні ідеї. він починає навчати простих дітей грамоти. проте, знову ж, його рішучості на довго не вистачає. герой, «розкішно по-українськи одягнений», лежить без жупана в садку і курить сигару, розмірковуючи: «чорт його зна, якісь мене лінощі обсіли: сьогодні вже й до школи не пішов (потягається). та з цією дрібнотою нудно й воловодитись… тільки павло й зможе! ». павло – нова інтелігенція. людина виважена, рішуча. вважає панську мораль огидною, намагається не тільки осуджувати, а й протистояти стара дзвонариха, мати катерини – типовий образ української селянки. жінка добра, працьовита, любить дочку й бажає їй щастя. мати вважає, що катря буде щаслива із дмитром. жінка дотримується норм народної моралі в поглядах на дівочу честь, уважає ганьбу найбільшим гріхом, тим більше, що полюбила катерина панича. мати проклинає дочку страшними прокльонами, а сама божеволіє.
Народився 3 грудня 1877 у місті Перемишль, Австро-Угорщина у сім’ї вчителя.
Вищу освіту здобув в університетах Львова (де слухав лекції М.Грушевського, І.Шараневича, Л.Фінкеля, А.Ремана), підвищував кваліфікацію у Відні та Берліні. З 1899 працював у львівських гімназіях. 1901 — здобув ступінь доктора філософії, став членом Наукового товариства імені Шевченка.
1904 — брав участь у польових експедиціях Інституту географії А.Пенка та Геологічного інституту В.Уліга. Цього ж року отримав звання професора.
1908 — професор кафедри географії Львівського університету.
1919 — польська окупаційна влада звільнила його з університету, емігрував до Відня (Австрія).
1920 — професор економічної географії Академії торгівлі у Відні.
1921 — професор географії та декан філософського факультету у Вищому педагогічному інституті ім. Драгоманова в Празі.
1926, жовтень — емігрує до УРСР, де очолює кафедру топології і картографії Геодезичного інституту в Харкові.
1927 — організатор і перший директор Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, редактор «Вісника природознавства». Здійснив низку експедицій на Дніпро та Донбас.
1929 — керівник кафедри географії ВУАН, комісії краєзнавства, Музею антропології та етнографії імені Ф.Вовка.
1933 — заарештований органами НКВД СРСР. Звинувачений у приналежності до контрреволюційної організації, шкідництві та шпигунстві й за постановою судової трійки колегії ДПУ УСРР
23.9.1933 засуджений до п’яти років позбавлення волі. В ув’язненні написав дві книги — «Геономія (Астрономічна географія)» (1933) і «Ендогенна динаміка земної кори», рукописи яких не збереглися.
9.10.1937 за постановою Особливої трійки НКВД Ленінградської області РРФСР засуджений до розстрілу і 3 листопада 1937 розстріляний у числі т.зв. «Соловецького етапу». Місце розстрілу — урочище Сандармох, поблизу міста Каргумякі (Медвежьєгорськ, Республіка Карелія).
Головні праці С. Рудницького: «Нинішня географія» (1905 р.), «Начерк географічної термінології» (1908 р.), «Коротка географія України» (1910—1914 рр.), «Україна: земля і народ» (1916 р.), «Україна — наш рідний край» (1917 р.), «Основи землезнавства України» (1924, 1926 рр.), «Основи геології й морфології Закарпаття» (1925, 1926 рр.), «Завдання географічної науки на українських землях» (1927 р.).
С.Рудницький значною мірою засновник української геоморфології, антропогеографії, політичної, соціально-економічної та демографічної географії. Особлива заслуга Рудницького в тому, що він започаткував картографічний напрямок в українській географії. Розробляти географічні карти українською мовою почав у Львові, продовжував в еміграції у Відні, а також в радянській Україні. Завдяки йому Україну чи не вперше було представлено у картографічних працях як цілісну просторову одиницю.