Письменник помер рано,ще молодим у 28 років.
3 грудня 1963 року у черкаськiй лiкарнi
Симоненко був під постійним наглядом КДБ. У 1952 році його жорстоко побили міліціонери. З того часу його стали мучити гострі болі в боці, після чого йому діагностували рак нирок. Майже всі друзі відвернулись від нього, побоюючись розправи радянської влади. за участю Василя Симоненка були відкриті таємні братські могили жертв сталінізму на Лук’янівському, Васильківському кладовищах та у Биківнянському лісі.
Письменник Олесь Гончар назвав Симоненка «витязем української поезії».
На мою думку Симоненко є героєм.
Відповідь: "Е, ні, який же він худющий. Опецькуватий... А то ж ніби й волосся було русяве, а це потемніло". - "Це ж не Митько!.. Приятель його, Сергій."
"Ет, тобі аби смішки. Несерйозна ти людина."
"Спиш! Йому довірили пост, а він спить... Та як ти міг! А якби це на війні?! Хіба з таким підеш у розвідку?!"
"Мені нічого було відповісти. Приголомшений, картаючи себе за негідний вчинок, я принишк у курені... Мене пік сором: ну як, як я, нещасний, міг заснути! Підвів товариша, втратив його довір'я. Горе мені!"
"Докори совісті люто вгризались у моюдушу, шматували її на дрібні клаптики."
"Вмить я пройнявся відчуттям власної мізерності, і несподівані мислі зароїлись у голові: "Ну що я, - думалось мені, - у порівнянні хоча б із оцим деревцем? Якась комаха! А в порівнянніз цілим лісом? Якийсь мікроб. А в порівнянні з земною кулею?"
"А зоологія, по твоєму краща? Я одного разу поглянув у підручник - там якісь кишковопорожнинні, гадюки - бридота одна!... Маєш бажання, то й читай собі, скільки влізе."
"Куди, ти що... Назад! Ти що, збожеволів! Щоб під воду затягло? Як дурне теля? Не здумай лізти! - тягнув я його [Митька] що було сили."
"Але ж не ризикувати життям!"