Згідно з розповіддю старого Заповіту після виходу з Єгипту ізраїльтяни під проводом Мойсея дісталися до Сінайської пустелі. Бог, зустрівшись із Мойсеєм на горі Сінай, дав йому низку настанов, серед яких були й десять знаменитих заповідей, що стали не тільки основою іудейської і християнської релігій, а й назавжди визначили вселюдські норми поведінки. Основним лейтмотивом перших чотирьох заповідей може вважатися наказ «Не сотвори собі кумира», який означав вимогу єдиної віри. Оскільки біблійські положення багатозначні, то вимога не створювати кумира може сприйматися як застереження від бездумного поклоніння скороминущим цінностям і ідеалам.
Заповідь «Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно!» може сприйматися як вимога етична — не спекулювати шанованими поняттями без потреби.
Наступна заповідь «Шануй свого батька та матір свою, щоб довго були твої дні на землі!..» навчає шанувати батьків не тільки заради продовження тривалості власного життя, а й для того, щоб бути позитивним прикладом для дітей: ти шануєш батьків гаючи це, твої діти будуть шанувати тебе в похилому віці.
Наступна заповідь «Не вбивай!» Вона стосується всього живого — людей і тварин. Тварину не можна вбивати без потреби. Вбивство людини — це смертний гріх. Це ж стосується і самогубства — сам себе не вбивай, бо життя подароване людині Богом, і тільки він може його відібрати.
Заповідь «Не чини перелюбу!» навчає чистоти й цнотливості у стосунках між чоловіком та жінкою.
Тільки те. що створене твоєю власною працею, належить тобі, навчає заповідь «Не кради!»
У заповідях «Не свідч неправдиво на ближнього свого!» і «Не зазіхай на дім ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані чого-небудь, що належить ближньому твоєму!» поняття «твій ближній» означає людину взагалі, а не тільки сусіда, родича чи друга. Таким чином, передостання заповідь застерігає не тільки від лжесвідчення, а й від брехні взагалі, а остання заповідь — не зазіхати на майно іншої людини.
Біблійні заповіді — це джерело високих моральних принципів, за якими повинна жити людина.
Дощик був дуже хвалькуватий. - Я - сильний. Мене усі бояться. І лише я з’являюся – усі швидко розбігаються, ховаються. – казав він. Сонечко посміхнулося та й мовило: - То неправда. Глянь навколо. Ось дітки бігають і зовсім тебе не бояться, а ось там звірятка повибігали і вмиваються. Розлютився Дощ та й полив як із відра. Усі вмить поховалися, позачиняли вікна, двері. - Ось так-то воно краще. – зрадів Дощик. - Ти вважаєш, що так буде краще? – запитало Сонечко. - Адже тепер ти зовсім один, немає навіть з ким погратися, побігати наввипередки. - Я не один – заперечив Дощик. – В мене безліч краплин. А ось ти завжди одне. І хоч яке ти лагідне до всіх, а друзів у тебе також немає. Глянуло сонечко із-за хмарки, освітила поляну в лісі, а там усюди квіточки дуже схожі на нього. Це були кульбабки. Вони попіднімали свої голівки і вітали Сонце. - Оці жовтенькі квіточки і є мої друзі. Бачиш, як їх багато, як вони мені раді? А ще ось там на полі соняхи попіднімали голівки. Чи не нагадують вони тобі когось? – хитро посміхнулося Сонечко. – І куди б я не повернуло – вони завжди мене супроводжують, хитають своїми головами, немов вітаються. Розлютився Дощ. Хотів ще сильніше полити, але усі краплини уже повтікали. Так і залишився він один. Соромно йому стало і сумно.
Заповідь «Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно!» може сприйматися як вимога етична — не спекулювати шанованими поняттями без потреби.
Наступна заповідь «Шануй свого батька та матір свою, щоб довго були твої дні на землі!..» навчає шанувати батьків не тільки заради продовження тривалості власного життя, а й для того, щоб бути позитивним прикладом для дітей: ти шануєш батьків гаючи це, твої діти будуть шанувати тебе в похилому віці.
Наступна заповідь «Не вбивай!» Вона стосується всього живого — людей і тварин. Тварину не можна вбивати без потреби. Вбивство людини — це смертний гріх. Це ж стосується і самогубства — сам себе не вбивай, бо життя подароване людині Богом, і тільки він може його відібрати.
Заповідь «Не чини перелюбу!» навчає чистоти й цнотливості у стосунках між чоловіком та жінкою.
Тільки те. що створене твоєю власною працею, належить тобі, навчає заповідь «Не кради!»
У заповідях «Не свідч неправдиво на ближнього свого!» і «Не зазіхай на дім ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані чого-небудь, що належить ближньому твоєму!» поняття «твій ближній» означає людину взагалі, а не тільки сусіда, родича чи друга. Таким чином, передостання заповідь застерігає не тільки від лжесвідчення, а й від брехні взагалі, а остання заповідь — не зазіхати на майно іншої людини.
Біблійні заповіді — це джерело високих моральних принципів, за якими повинна жити людина.