Основная мысль Жуковского "Кубок" в том, что неразумно испытывать судьбу. Юный паж, единственный решается нырнуть за кубком, который король бросил в море, видимо, в надежде заслужить монаршую благосклонность. Юноша молод, полон сил - удача улыбается ему. Но, когда король снова бросает кубок, обещая пажу в награду перстень со своей руки и собственную дочь в жёны, везение отворачивается от юного храбреца, он находит гибель в пучине. Не нужно стремиться к несбыточному, становясь добровольной игрушкой сильных мира сего, таков урок .
Кобзареве слово "живе"
На мій погляд, кобзареве слово дійсно "живе", причому у двох сенсах одночасно. По-перше, поезії Тараса Григоровича Шевченка - нашого Кобзаря - є живими, бо беруть за душу. Героям його віршів завжди співчуваєш. Читаючи поезії Шевченка, я ніби чую голос самого Кобзаря - людини, яка дуже любила свій народ і прагнула кращої долі для нього. Образи шевченківських поезій теж живі: легко повірити, що він писав про реальних живих людей.
По-друге, хоча поезії Шевченка були написані більше сторіччя тому, кобзареве слово досі "живе". Багато чого змінилося в України з тих часів, коли жив і творив Кобзар. Багато з того, про що він тільки мріяв, стало реальністю. Але Шевченка досі читають і перечитують, йому зводять пам'ятники, його ім'ям називають школи та вулиці. Майже в кожній родині на книжковій полиці стоїть "Кобзар" - збірка поезій Тараса Шевченка. Його будуть читати і через сто, і через двісті років, тобто його слово - живе і ніколи не помре.