Мы тогда жили рядом с лесом. В одно прекрасное и вполне обычное утро, наша соседка Галина, как водится, пошла на работу. Необычным было то, что по дороге она нашла на земле замёрзшую белку. Мы потом так и не выяснили, с какой целью она её подобрала. Может на чучело, может на воротник, или же по принципу "в хозяйстве всё сгодится". В общем, отнесла она белку домой, а сама уехала на работу. Сын к тому времени уже был в школе, а муж в этот день из командировки возвращался. Через пару часов заглядывает в отдел начальник и говорит нам, что звонит Галкин муж с какими-то странными во мол, всё ли с его женой в порядке, не заметили ли мы чего-нибудь странного и отправить её домой. В общем, оказалась та белка отнюдь не мёртвой, а очень даже живой. Отогрелась в квартире и решила, что она тут хозяйка. А Галя наша, себе на беду, с утра блинов напекла и записку мужу оставила. Белка те блины по всей квартире на и развесила. Особенно расстаралась в коридоре на лосиных рогах. Ну а когда дверь в квартиру стала открываться - спряталась. А теперь представьте состояние мужа: дома неделю не был, заходит, а там... БЛИНЫ ВЕЗДЕ и записка "Дорогой, это для тебя!
Объяснение:
І справді фантастичні події відбуваються в славному містечку Конотопі. То Явдоха Зубиха не хоче тонути в річці, хоч навісили на неї двадцять пудів; то конотопський сотник пан Забрьоха літає під небесами, наче птах; то кудись поділися двері й вікна в хаті, не пускаючи Микиту Уласовича до вінчання; то підступно змінює своє рішення хорунжівна Олена. От що наробило чаклування відьмовське!
У цiй повісті — реальність і фантастика — ведучий голос належить реальності: «Конотопську відьму» можна вважати цілком реалістичною повістю. Фантастику автор використовує як сатиричний засіб.
Незвичайні події є в повісті, які ніяк пояснити не можна: раптом злетів пан сотник, як «птах який заморський», налякав і дітей, і жінок, примусив і старих людей плюватися та жахатися. А все одно чомусь не страшно читачеві! Бо він разом з автором сміється з Микити. Замало було Г. Квітці-Основ'яненку розповісти, що пан Забрьоха «ліків більш тридцяти» не знає, а вміє тільки підписувати; що всі папери називає «депортами» і може підписати їх сторч. Що сотник вірить у відьом і вважає боротьбу з ними важливішою, ніж виконання наказу полковника. Що не вміє він ні посвататись, як люди, ні іншої якоїсь ради собі дати без писаря Пістряка. Бач, замало цього автору! Так він ще примусив Забрьоху літати і пити просити! Зрозуміло, що глузує з Микити автор. Та й мовні засоби, використані при цьому, про це свідчать: «як пан Забрьоха, мов птах який заморський, летить попід небесами: руками бовта, мов крилами, черкеска йому роздувається, ногами дрига, шаровари напужились, сам употів...». Писарю здасться, що сотник полетів, «як гусак», а старій Льознисі він здасться вороною. І що в цій фантастичній події для автора і читача? Тільки сміх і глузування!