Народився Василь Іванович у селі Адріянопіль на Луганщині у селянській родині. Закінчивши українську семирічку, пішов продовжувати середню освіту в російськомовну школу. Про свій початок дорослого життя поет так розповідав кореспонденту журналу «Україна»: «1964-го я вступив до Київського університету імені Т. Г. Шевченка й рік навчався на філологічному факультеті. Потім склалося так, що в театральному інституті Володимир Денисенко набрав режисерську групу й у ній не виявилося жодного, який би знав українську мову, був причетний до нашої культури. Отоді Сергій Параджанов і порадив йому запросити навчатися мене. Я згодився. Однак в університеті не розрахувався, до інституту не перевівся. Після співбесіди походив з місяць на навчання й побачив, що там немає науки, що то ремісниче училище, яке готує ремісників. Поверхово і швидко. Університет я покинув, бо не відбував трудової практики в колгоспі, а то було страшніше за академнеуспішність — відраховували одразу ж. Подав заяву за власним бажанням та й розрахувався, а з 1966 року поновився в Донецькому університеті — на другому курсі…
Річ Посполита довгі роки намагалася поневолити українців, а запорізькі козаки ставали на їх захист. Як справжні патріоти, вони поневірялися, але проявляли стійкість і мужність. Одним з них був Тарас Бульба. Він не розумів інший любові, крім любові до своєї батьківщини і товаришам. Вважаючи, що поріднився з ними по духу, він готовий був на все, лише б до братам козакам.
Своїх синів отаман виховав так само. Коли вони подорослішали, він забрав їх з материнських обіймів і повіз із собою в Запорізьку Січ. Тарас пишався синами, коли ті показували себе бравим вояками в бою. На мій погляд, найвищим ступенем прояву патріотизму стала сцена, коли Бульба вбиває молодшого сина за зраду батьківщині. Упевнений, що це далося батькові дуже важко і принесло чимало страждань. Але, незважаючи на це, любов до батьківщини і братству в ньому все ж пересилила батьківські почуття.
Крім цього, старому козакові довелося бути присутнім на страті старшого сина, коли той потрапив у польський полон. Він пишався сином, тим, що той не зламався під тортурами і показав силу духу справжнього козака.
Пізніше і сам Тарас виявиться на багатті, але не почують ляхи від нього благання про пощаду, не побачать вони сліз і страждань козацького отамана. Все витримав Тарас Бульба, загинув за батьківщину і свободу свого народу і лише про товаришів своїх думав він в останні хвилини життя.
