Одним з найпоетичніших творів української літератури справедливо вважається повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». В її основу письменник поклав фольклор закарпатської частини України — Гуцульщини. У часи створення повісті цей край вже декілька століть був відірваний від інших українських земель, тому там сформувалися свої традиції і побут, своєрідні обряди й окремий діалект. Завдяки М. Коцюбинському цей самородок відкрився для всієї країни, а назва твору підкреслила, що його герої хоч і забуті нині, але спільні наші предки.
Головні герої повісті — Іван та Марічка, представники ворогуючих між собою родів. На початку повісті Марічка — маленька беззахисна дівчинка, яка своєю добротою та ласкою зуміла розтопити лід ворожості такого ж маленького хлопчика Іванка. Довірлива та тендітна, вона глибоко запала в душу хлопчикові. Марічка вміла гарно співати й відзивалася своїми співанками на гру Іванка на сопілці «як самичка до дикого голуба». Ліс бринів Марічкиними піснями, наче дівчина їх засівала.
Іванко був дев’ятнадцятою дитиною в родині. Хлопчик ріс, сприймаючи світ, як казку. З часом казка відкрилася і в ньому самому. Уже в сім років Іванко вмів розшукати помічне зілля, міг добре порозумітися з лісовим народом. Нерозривний тісний зв’язок з природою, осмислення навколишнього світу в образі гуцульської казки дуже зближує Марічку та Івана. Між ними зароджується кохання, яке росте разом з тим, як дорослішають Іван та Марічка. З вірою в кохання Марічка віддається Іванові.
Але не судилося закоханим жити в щасті та добробуті. Гине батько Івана, і хлопець змушений залишити кохану, відправившись у найми. А коли Іванко повертається додому, то не застає свою кохану Марічку живою: дівчина загинула під час повені. Після цього Іван на шість років зникає з села, шість років він намагається вилікувати свою душу від втраченого кохання.
Іван таки повертається до рідного дому, намагається влаштувати своє життя і навіть одружується та заводить господарство. Та зламати себе він не може. Іванко — цільна натура і не розуміє, як можна жити у компромісі, тому перше і єдине кохання до Марічки все перемагає. Сум та туга відвертають Івана від його жінки, від людей, тьмарять його розум і врешті-решт приводять до загибелі.
Повість «Тіні забутих предків» проникнута своєрідним сприйняттям життя, фантастичною природою, унікальним фольклором і своєрідною поезією Карпат. Образи Марічки та Івана трагічніші навіть за образи Джульєтти та Ромео, адже веронські коханці гинуть через випадок, а доля гуцульських закоханих прирікає їх з самого початку, бо їхнє кохання занадто велике, щоб існувати в цьому світі. Розлучає Івана та Марічку та ж саме казка, що і звела їх разом: Марічку забирає річка, а Івана — Нявка, яка приймає образ коханої дівчини.
Утворі івана карпенка-карого «мартин боруля» зображується образ звичайного трудового чоловіка мартина борулі та його сім’ї. але чомусь голова сім’ї раптом переоцінив свої життєві цінності і захотів не просто жити, як звичайна та нормальні людина із села, а отримати статус дворянина. звичайно, дворянський статус є несумісним зі статусом звичайного мужика, тому мартин боруля намагався змінити своє життя кардинально. наприклад, він спав зранку довше, намагався менше працювати, хоч і не дуже комфортно себе відчував в такій ситуації. звичайний, хоч і заможний чоловік із села намагався бути аристократом. але до чого могло призвести прагнення бути не таким, як твої батьки та прадіди?які суперечності в житті все це може викликати? більш того, мартин боруля намагався змінити не тільки себе особисто, але і свою сім’ю. наприклад, дочку він хотів видати заміж за когось надто освіченого родом із міста, навіть направив туди свого сина, щоб він знайшов сестрі такого нареченого. дружині своїй він забороняв багато поратися по хаті. все це жодним чином не покращує життя членів родини мартина боруля, а лишень викликає в них подив, нерозуміння та деяку пригніченість. хіба може такий стан речей зробити життя цих людей кращим? напевно, що ні. але зі стороні все це виглядає просто смішно та може таким чином розвеселити читачів. всі ці спроби в результаті не бажаного результату. життя мартина борулі та його сім’ї кращим не стало. більш того, намагання стати аристократом спричинило велике розчарування для кожного з них. наречений дочки кудись втік. син мартина степан, який мав би працювати на землі, але був вимушений працювати в місті писарем на службі, звільнений із роботи. найголовніша поразка головного героя – його все ж таки не було визнано дворянином, через те, що його прізвище містило всього лише одну не ту літеру, яка була потрібна (боруля замість беруля). все це говорить про те, що не тільки сама сім’я не визнала намагання мартина борулі стати тим, чим ніхто з них не є, але й оточуючий світ та суспільство не сприйняло аристократичні амбіції та залишило мужика тим, ким він є. життя не тільки не стало кращим, воно навіть погіршилося. твір базується на реальних подіях. батько його автора, івана карпенка-карого, багато років намагався відновити свій статус дворянина, але всі його спроби закінчилися нічим.
Одним з найпоетичніших творів української літератури справедливо вважається повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». В її основу письменник поклав фольклор закарпатської частини України — Гуцульщини. У часи створення повісті цей край вже декілька століть був відірваний від інших українських земель, тому там сформувалися свої традиції і побут, своєрідні обряди й окремий діалект. Завдяки М. Коцюбинському цей самородок відкрився для всієї країни, а назва твору підкреслила, що його герої хоч і забуті нині, але спільні наші предки.
Головні герої повісті — Іван та Марічка, представники ворогуючих між собою родів. На початку повісті Марічка — маленька беззахисна дівчинка, яка своєю добротою та ласкою зуміла розтопити лід ворожості такого ж маленького хлопчика Іванка. Довірлива та тендітна, вона глибоко запала в душу хлопчикові. Марічка вміла гарно співати й відзивалася своїми співанками на гру Іванка на сопілці «як самичка до дикого голуба». Ліс бринів Марічкиними піснями, наче дівчина їх засівала.
Іванко був дев’ятнадцятою дитиною в родині. Хлопчик ріс, сприймаючи світ, як казку. З часом казка відкрилася і в ньому самому. Уже в сім років Іванко вмів розшукати помічне зілля, міг добре порозумітися з лісовим народом. Нерозривний тісний зв’язок з природою, осмислення навколишнього світу в образі гуцульської казки дуже зближує Марічку та Івана. Між ними зароджується кохання, яке росте разом з тим, як дорослішають Іван та Марічка. З вірою в кохання Марічка віддається Іванові.
Але не судилося закоханим жити в щасті та добробуті. Гине батько Івана, і хлопець змушений залишити кохану, відправившись у найми. А коли Іванко повертається додому, то не застає свою кохану Марічку живою: дівчина загинула під час повені. Після цього Іван на шість років зникає з села, шість років він намагається вилікувати свою душу від втраченого кохання.
Іван таки повертається до рідного дому, намагається влаштувати своє життя і навіть одружується та заводить господарство. Та зламати себе він не може. Іванко — цільна натура і не розуміє, як можна жити у компромісі, тому перше і єдине кохання до Марічки все перемагає. Сум та туга відвертають Івана від його жінки, від людей, тьмарять його розум і врешті-решт приводять до загибелі.
Повість «Тіні забутих предків» проникнута своєрідним сприйняттям життя, фантастичною природою, унікальним фольклором і своєрідною поезією Карпат. Образи Марічки та Івана трагічніші навіть за образи Джульєтти та Ромео, адже веронські коханці гинуть через випадок, а доля гуцульських закоханих прирікає їх з самого початку, бо їхнє кохання занадто велике, щоб існувати в цьому світі. Розлучає Івана та Марічку та ж саме казка, що і звела їх разом: Марічку забирає річка, а Івана — Нявка, яка приймає образ коханої дівчини.
Объяснение: