Поезія Японії — сукупність всіх поетичних текстів, написаних китайською і японською мовами в Японії. Найстаріші вірші датовані 8 століттям і представлені у історичних хроніках «Кодзікі», «Ніхон-сьокі», «Манйосю».
Сі, також Ши (кит. 詩) — жанр віршів пісенного типу, в основі яких лежать народні мелодії, що розвинувся у II–IV столітті в період Південних і Північних династій. Ієрогліф і слово «ши» старокитайською мовою означають: вірш, пісня, поезія, ритмічне, озвучене римами. Вірш звучить зазвичай під акомпанемент музичного інструменту.
тьока (яп. 長歌) — довгий вірш,
танка (яп. 短歌) — короткий вірш) — п'ятивірш, що складається із чергування п'яти- та семискладових рядків (5—7—5—7—7). Заключні, завершальні рядки танка називаються аґеку.
седока (яп. 旋頭歌) — вірш з повторами.
ренґа (яп. 連歌) — «ланцюговий» вірш) — жанр японської поезії, в якому вірш формується з двох або більш строф, що складаються різними людьми по чергово, тобто «по-ланцюгу». У традиційній Японії відігравав роль розваги заможних і освічених верств населення.
хайку (яп. 俳句) — жанр японської ліричної поезії, трирядковий неримований вірш на основі першої півстрофи танка, що складається з 17 складів (5-7-5) і відрізняється простотою поетичної мови, свободою викладу.
сенрю ((яп. 川柳, річкова верба) — жанр японської середньовічної поезії гумористичного характеру, що виник в період Едо (напочатку XVIII століття).
Объяснение:
Тарас Григорович Шевченко для нашого народу, для України, – це не просто поет чи художник. Він став ковтком свіжого повітря, ковтком натхнення, цілющим струмком посеред пустелі для багатьох поколінь. До нього йшли за благословенням: і незламні воїни, і освічені інтелігенти, і працьовиті селяни. Головною мрією славетного Кобзаря було безхмарне майбутнє для України, тому так сильно прагнули знищити його книжки можновладці, змусити мовчати Шевченка, заславши його далеко від дому….
Минули століття, зараз Україна – це незалежна держава, проте й досі непокоять сумніви: чи піднялися ми з кріпосницьких колін, чи навчилися жити без ката і чи робимо усе, що від нас залежить задля щасливого майбуття?
Шевченків ідеал людини й загалом майбутнього вимірюється добром, точніше – здатністю творити добро, чинити щось хороше кожного дня, не очікуючи нагороди чи похвал.
В останні Кобзареві роки думка про добро чимраз наполегливіше поєднується з думкою про працю, про роботящі руки й роботящі голови.
Найбільший заклик Шевченка до нас – життя у праці, невтомна, наполеглива робота і над собою, і на благо держави.
Тарас Шевченко – невичерпний і нескінченний. Його мрії про світле майбутнє для українського народу, для Батьківщини не є порожнім звуком для нас. Його заповіді про рятівну силу любові, про натхненну силу добра, про лікувальну силу праці можуть стати поштовхом для нас сьогодні. Ім’я Кобзаря вже вписано в історію нашу золотими літерами, від нас же зараз залежить, якими кольорами писатимуть нащадки про нас: темними барвами чи променистими!
Нещодавно я прочитала захоплюючу повість по дружбу хлопчика Сашка з вовком. Зі справжнім вовком Сіроманцем.
Автор любить природу. У творі він точно передає образи усіх героїв. Можливо, в образі Сашка він описував себе у дитинстві. Коли ми читаємо, то переживаємо разом з героями.
Хоч вовк був старим та сліпим, після зустрічі з Чепіжним, почалося справжнє полювання на Сіроманця. Тільки тоді, коли людина живе в гармонії з природою, вона відповідає взаємністю. Хлопчик сміливий, бо знає: тварини відчувають добрих та злих людей, тому ставляться до них по-різному. Сподобалось мені те, що в творі Сашко не боїться Чепіжного, відстоює свою думку, говорить йому правду. Він також співчуває сліпому Сіроманцю. Навіть відправився в далеку дорогу, бо мав надію та прагнув вилікувати зір вовка. Хлопчик щасливий, що люди верталися з ловів ні з чим, бо тварина врятувалася втечею.
Мене вразила відданість Сіроманця, адже він сам повернувся до Сашка, їхня чудова та незвичайна дружба.