образ мирослави мирослава — головна героїня повісті і. франка «захар беркут», дочка боярина тугара вовка. головна героїня закохана в максима беркута. риси характеру мирослави: а) сердечність; б) доброта; в) скромність; г) ніжність, вміння кохати д) порядність; е) вірність. є) вольові риси: готовність віддати життя за щастя народу і за коханого; сила волі; мужність.
образ максима максим — наймолодший син захара беркута, перейняв ідеали батька, хоробро б’ється у першій сутичці з монголами. закоханий у боярську дочку — мирославу. максим беркут зовнішність: «…його хороше, сонцем обпалене і здоровим рум’янцем осяяне, одверте, щире лице» «мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом» «…молодий гірняк»; «…перший удалець на всю тухольську верховину, син тухольського бесідника захара»; риси характеру максима беркута вольові якості: наполегливість; цілеспрямованість; мужність; велика сила волі; незламність, твердість; готовність до самопожертви; свідомість обов’язку. «усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах..» «в його серці, смілім і чистім, як щире золото…»
захар беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «громада — то був його світ, то була ціль його життя»,— пише автор. «…се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, з. беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. невважаючи на глибоку старість, захар беркут був іще сильний і кремезний. …сад, пасіка й ліки — се була його робота». риси характеру захара беркута добрий і волелюбний; відвертий і чесний; працьовитий; розсудливий і мужній; витриманий.
характеристика тугара вовка тугар вовк — тухольський боярин, якому князь землі тухольчини. вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. відмовляється віддавати мирославу за максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. видав монголам плани руської дружини напередодні битви на калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до тухлі.
характеристика бегадир бурунда • «…один із начальників монгольських, мужчина величезного росту й геркулесової будови тіла, з лицем темно-оливкової барви, одітий у шкіру степового тигра, що все разом аж надто свідчило про його походження з туркоманського племені. се був страшний, безтямно-сміливий і кровожадний войовник, суперник у славі з кайданом. монгольські загони, які він провадив, лишали по собі найстрашнішу руїну, найбільше число трупів, найширшу ріку пожеж. він безмірно перевищав пету своєю відвагою, перед його шатром кожного вечора було два рази більше свіжих голів, ніж перед шатром усякого іншого вояка».
В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам'яті і з великою любов'ю та повагою передає з покоління в покоління. Є таке ім'я і у нашого народу — Тарас Шевченко. Не було і немає в Україні поета, який був би йому подібний. Не було у неньки України сина, який так ніжно і віддано любив свій народ і так страждав за нього. Саме він зберіг і повернув народу його голос — українську мову. Для кожного з нас ім'я Шевченка є святим.
9 березня 1814 року у селі Моринцях у сім'ї кріпака народився хлопчик. Йому дали ім'я Тарас. Рано залишився він сиротою. Спочатку померла мати, а потім пішов слідом за нею і батько. Чого тільки не довелося винести малому Тарасові! І тяжку працю, і науку у п’янички — дяка, холод і голод. Але, на щастя, пан Енгельгардт помітив незвичайні здібності хлопця, і Тараса почали вчити малювати.
Із здібного хлопця виріс талановитий поет і художник. Картинами Шевченка пишаються усі країни, та не тільки картинами. Його поезії відкрили українцям двері у незнаний досі світ, дали зрозуміти, що їхня мова незгірша за інші, а навіть навпаки: такої мелодійної, задушевної мови треба ще пошукати.
Багато років пройшло після смерті Тараса Шевченка. Але його поезії, його картини забути неможливо. Вірші Кобзаря завжди на слуху. Вони підтримували українців під час багатьох війн, бідування, під час пошестей і голоду. Вони ставали наче добрими порадниками у скруті, бо написані з такою щирістю, що душа бринить від щастя чи від туги. Багато з них стали піснями, і тепер вже ніхто не може їх відрізнити від народних пісень. Здається, що словами Шевченка говорить сам український народ: