Полковник ніжинський Василь Золотаренко (Васюта). Цитати: " бо Васюта хоче собі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть..." "Васюта коверзовав, коверзовав, далі таке вигадав, що ледві и сам не пропав. "Присягайте мені,— каже,— на послушенство гетьманське, а не присягнете, то тут вам і капут!" "Розходивсь наш дідуган: "Скоріш у мене волосся на долоні виросте, ніж переяславський крамар буде гетьманом! За мене бояре на Москві тягнуть, за мене Брюховецький з запорожцями стоятиме. Ось я послав уже посланці до Зінькова".
Яким Сомко Цитата: "Так намовились між себе, щоб уже всіма голосами Сомка обрати і присягу йому виконати, і при йому всім стояти".
Іван Броховецький - Цитата: бо Васюта хоче собі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть..." "Тілько тепер пораховав Петро, чого стоїть Брюховецький; тепер тілько постеріг, яку яму копає він городо-вій старшині! Окаянний пройдисвіт так усіх оманив, так по душі були темному людові тії лукавії ухватки, тії тихі, солодкі речі, те нібито убожество, що всяк за його поліз би хоть на ніж"
Пояснення:
Тобто, головними претендентами на булаву виступали: наказний (тобто -тимчасовий) гетьман Яким Сомко, ніжинський полковник Василь Золотаренко та кошовий отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький.
Остап Мандрика герой оповідання М.Коцюбинського "Дорогою ціною" - виховувався на героїчних традиціях предків.Зовнішній вигляд Остапа змінюється залежно від умов та віку.На початку твору це стрункий і міцний парубок ,з чорними очима ,орлиним носом і темним молодим вусом на обличчі.Коли Остап був поранений його молоде обличчя немов привяло .В кінці твору герой став сивим дідом.У нього кудлаті брови й "мутні очі" ,що дивляться в простір,а усмішка"розсуває зморшки".Але мужність ніколи не покидає Остапа.Остап є уособленням справжнього чоловіка.
Твір за поезією В. Симоненка «Ти знаєш, що ти людина?» Твір розміщено в твори з української літератури від Tvir в Пятница 3 декабря Мабуть, немає людини, яка б не замислювалася над питаннями: чи так вона живе? Чи гідна називатися людиною? Що залишить після себе нащадкам? Замислююся над цим і я…
Думаю, що людина відрізняється від інших створінь природи духовністю, здатністю до розуміння і всепрощення. Звісно, що кожна особистість — неповторна! Але вважаю, що завдання кожного —робити світ навколо себе добрішим, більш гуманним, допомагати ближнім, довіряти, розвивати свої творчі здібності, поважати інших. Ми всі прагнемо жити комфортно. А душевний комфорт можна мати тільки тоді, коли сам робиш добро й у відповідь отримуєш таке ж ставлення від інших. Думаю, що зло й ненависть спустошують людину, а значить — частково знищують її.
Нещодавно на уроці літератури ми вивчали вірш В. Симоненка «Ти знаєш, що ти — людина?», де поет розкрив місію людини на землі: творити добро, жити за законами моралі, поважати й цінувати неповторність людської особистості
Відповідь:
Полковник ніжинський Василь Золотаренко (Васюта). Цитати: " бо Васюта хоче собі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть..." "Васюта коверзовав, коверзовав, далі таке вигадав, що ледві и сам не пропав. "Присягайте мені,— каже,— на послушенство гетьманське, а не присягнете, то тут вам і капут!" "Розходивсь наш дідуган: "Скоріш у мене волосся на долоні виросте, ніж переяславський крамар буде гетьманом! За мене бояре на Москві тягнуть, за мене Брюховецький з запорожцями стоятиме. Ось я послав уже посланці до Зінькова".
Яким Сомко Цитата: "Так намовились між себе, щоб уже всіма голосами Сомка обрати і присягу йому виконати, і при йому всім стояти".
Іван Броховецький - Цитата: бо Васюта хоче собі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть..." "Тілько тепер пораховав Петро, чого стоїть Брюховецький; тепер тілько постеріг, яку яму копає він городо-вій старшині! Окаянний пройдисвіт так усіх оманив, так по душі були темному людові тії лукавії ухватки, тії тихі, солодкі речі, те нібито убожество, що всяк за його поліз би хоть на ніж"
Пояснення:
Тобто, головними претендентами на булаву виступали: наказний (тобто -тимчасовий) гетьман Яким Сомко, ніжинський полковник Василь Золотаренко та кошовий отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький.