Ось і прийшла холодна і сніжна зима. Все вкрито білим пухнастим килимом. Мені і моїм друзям дуже подобається гуляти, грати на вулиці.
Якщо змерзнемо, розійдемось по домівках. Вдома тепло, приємно сидіти біля вікна і дивитись на білі дерева.
Ось на моє вікно сіла синиця. Вона така маленька, їй, мабуть, дуже холодно. А що вона може зараз їсти? Все ж вкрито снігом. Треба взяти якогось зерна, посипати на землю, на вікно. Але все знов завалить снігом. Треба зробити годівницю. Таку маленьку хатинку з фанери, обов'язково з дахом, щоб сніг не засипав хліб та зерно. І повісити на дерево недалеко від мого дому. Ранком піду до школи — насиплю свіжого корму. Добре, де у батька молоток?
Образ Анни — це трагедія шляхетної, чутливої душі в жорстоких умовах тогочасного села. Доведіть або спростуйте це й поміркуйте, хто винен у цій трагедії. Анна всіма характеризується як добра, розумна, шляхетна й порядна дівчина. Вона здатна на щирі та палкі почуття. Але не може протистояти родичам, які з неї знущаються. Самотня душа не знала, до кого прихилитися, тому не встояла перед Михайловою любов’ю, не знайшла в собі сили вберегти його дітей. Отже, вина Анни в її нещастях очевидна, але не меншою є вина тогочасного суспільства (бідність, відсутність можливості освіти, для жінки працювати), а також матері й брата, що знайшли в особі дівчини покірне джерело для своїх прибутків. Добре, що Анна знайшла в собі сили жити далі, працювати, бути такою ж доброю, і, врешті-решт, заслужила щастя. Символічними образами в цій повісті є сусідній ліс, теля, місяць і зорі, обірвана струна на весіллі,закривавлені вогняні шмати з розжареними очима,
Істину про те, що краса врятує світ важко заперечити. Проте слід не забувати про те, що розуміння краси у кожного різне і залежить воно від того, у чому саме людина вбачає силу краси. А її сила може бути у всьому – у шедеврах мистецтва, материнській любові, мальовничих краєвидах рідної батьківщини, любові до ближнього, обличчі немовляти чи дівчини з глянцевого журналу, моральному вчинку або ж у благородній справі.
Та напевно ніхто не заперечить того, що в першу чергу нас приваблює зовнішня краса. А потім ми уже намагаємось заглянути «всередину» . Яка ж з них важливіша? Зовнішня краса чи внутрішня? Думаю, що внутрішня. Чому? А все доволі просто. Пам’ятаєте, ще Екзюпері сказав, що «найголовніше те, чого очима не побачиш» . І це дійсно так. Спробую довести. Уявіть собі красиву людину, з якої витягнули душу. Що ми побачимо замість неї? Порожнечу. Порожнечу, яку має заповнювати те, що керує нами та нашою сутністю, нашими вчинками та вибором у житті. Саме вона, внутрішня краса, приховує милосердя, чуйність, здатність любити, прощати та йти по життю.. . Саме у ній «ховається» те, за що ми любимо і поважаємо людину. Тільки шкода, що зараз мало таких людей – людей з великої літери та вмінням цінувати внутрішню красу інших. Але вони є, і це вселяє оптимізм. А той, хто не оцінить цю красу, не оцінить уже нічого в людині, навіть привабливу зовнішність.. .
Якщо змерзнемо, розійдемось по домівках. Вдома тепло, приємно сидіти біля вікна і дивитись на білі дерева.
Ось на моє вікно сіла синиця. Вона така маленька, їй, мабуть, дуже холодно. А що вона може зараз їсти? Все ж вкрито снігом. Треба взяти якогось зерна, посипати на землю, на вікно. Але все знов завалить снігом. Треба зробити годівницю. Таку маленьку хатинку з фанери, обов'язково з дахом, щоб сніг не засипав хліб та зерно. І повісити на дерево недалеко від мого дому. Ранком піду до школи — насиплю свіжого корму. Добре, де у батька молоток?