Якою б не була страхітливо руйнівна війна, яким би брудним ураганом не пройшлась вона по Україні, її величезне позитивне значення для історії українського народу безперечне. У цій пожежі, хаосі й крові злились воєдино всі українські землі. І якою б не була, очевидно, напочатку їхня доля тяжкою і трудною, в кінцевому рахунку український народ робить рішучий і неминучий крок вперед. До речі, об'єднання — кінець національному дрібному, другорядне кон'юнктурному, [...несе кінець]. Очевидно, його підставою була розірваність земель і різнобожжя.
А народ увесь в цілому треба поставити над війною. Щоб він у картині був більший за війну, народ радянський, смертю смерть поправший.
Незмірний, неприступний розумінню старої західної душі всеперемагаючий гнів слов'янина зіткнувся на рубежах тисячоліть з холодним методом злочинного германця і, скоряючись уже не тільки рукам полководців, а ніби самому інстинкту життя... (Пропуск у записках), тут бились вороги, здавалось, па тисячу літ вперед, так не жаліли життя і добра. Тут у розжарених небачених тиглях виплавлялася історія нового світу...
Радянський народ весь вихований у прагненні подвигу.
Народ може бути великий у кожен даний момент тільки в одній області. Нема поетів — є генерали, маршали. Бувають епохи художників, бувають і інші епохи, які породжують людей розумних і сильних, надзвичайно мужніх.
Сьогодні ми не належим уже собі. Ми належим війні, яка змінить світ. Ми належим майбутньому, бредучи по коліна в крові, окрашені минулим, якому також ми належим.
...скажіть мені, чому ж не весело стало житися в селі? Чому так почали уникати фізичної праці? Хто прокляв її? Хто заворожив, зневажив? Для чого з людини, що обробляє землю, зняли красу вишивки, покрою, кольору? Чого стала людина землі карикатурою на городського гультіпаку?
Якою б не була страхітливо руйнівна війна, яким би брудним ураганом не пройшлась вона по Україні, її величезне позитивне значення для історії українського народу безперечне. У цій пожежі, хаосі й крові злились воєдино всі українські землі. І якою б не була, очевидно, напочатку їхня доля тяжкою і трудною, в кінцевому рахунку український народ робить рішучий і неминучий крок вперед. До речі, об'єднання — кінець національному дрібному, другорядне кон'юнктурному, [...несе кінець]. Очевидно, його підставою була розірваність земель і різнобожжя.
А народ увесь в цілому треба поставити над війною. Щоб він у картині був більший за війну, народ радянський, смертю смерть поправший.
Незмірний, неприступний розумінню старої західної душі всеперемагаючий гнів слов'янина зіткнувся на рубежах тисячоліть з холодним методом злочинного германця і, скоряючись уже не тільки рукам полководців, а ніби самому інстинкту життя... (Пропуск у записках), тут бились вороги, здавалось, па тисячу літ вперед, так не жаліли життя і добра. Тут у розжарених небачених тиглях виплавлялася історія нового світу...
Радянський народ весь вихований у прагненні подвигу.
Народ може бути великий у кожен даний момент тільки в одній області. Нема поетів — є генерали, маршали. Бувають епохи художників, бувають і інші епохи, які породжують людей розумних і сильних, надзвичайно мужніх.
Сьогодні ми не належим уже собі. Ми належим війні, яка змінить світ. Ми належим майбутньому, бредучи по коліна в крові, окрашені минулим, якому також ми належим.
...скажіть мені, чому ж не весело стало житися в селі? Чому так почали уникати фізичної праці? Хто прокляв її? Хто заворожив, зневажив? Для чого з людини, що обробляє землю, зняли красу вишивки, покрою, кольору? Чого стала людина землі карикатурою на городського гультіпаку?
Автор навчає нас цим твором бути злом,ненавистю до всіх оточуючих,егоїстом,завжди робити всім шкоди,вбивати чи все ж таки бути добрим,щирим,добродушним,допомагати у тяжку годину? Це і є одією із найбільш важливіших проблем твору,добро та зло. Народна мораль говорить, добро завжди прекрасне, а зло - потворне, огидне, бридке, хто б його не вчинив.
Саме зла, а не добра більше зазнав у своєму житті головний герой твору,селянин-бунтар, невтомний шукач правди Чіпка Варениченко.Син зневаженої селянки-біднячки Чіпка зростає в злиднях, в атмосфері недоброзичливості і гноблення. Тяжке у хлопця диниство.Ще будучи малим він вже відчував на собі всю несправедливість людей, терпів їх насмішки, що і зародило маленьку частинку ненависті і злості до оточуючих.Саме це і робить перші злочини хлопця.ВІн спершу видобує очі в образа,а згодом він спроможний заподіяти боляче іншій істоті,вбити її.Ненависть у серці Чіпки з роками ще більше зростала і навіть до своєї рідної матері. на мою думку він не правильно поступав,якою б не була Мотря вона все ж таки - матір,яка бажала своїй дитині все найкраще,ночей не доспала,працювала з ранку до ночі аби був Чіпка ситий та одягнений.коли виріс парубок,Мотря так і не почула слів подяки. я вважаю вирісши чіпка став злочинцем та вбицею,він вже не шукав правди чи справедливості ,як раніше,а лише звинувачував у всьому людей,мріяв про помсту.Іншого шляху Чіпка знайти не міг,адже він був переконаний,що чинить справедливо.Окрім цього, хлопець постійно шукав захисту у горілці, бо думав: нап’ється, й усе стане добре. .Він опустився на саме дно,але в його душі залишилася частинка добра,хлопец знайшов цю частинку в собі і змінив своє життя:перепросив у матері,одружився.Але все ж таки Чіпку не можна назвати позитивним героємвін швидше злодій,ніж борець проти неправди та зла.))