Відповідь:
У Тараса Григоровича Шевченка було тяжке кріпацьке дитинство. Тому багато його творів присвячено темі кріпацтва. Вірш «Мені тринадцятий минало» — один з найкращих творів Т. Шевченка про його дитячі роки. Твір починається з показу веселого настрою хлопця, який любить життя. Навколо все любо: «Господнє небо, і село, ягня здається, веселилось! » Аче раптом головний герой згадав, що він кріпак. Усе навколо не належало йому: Поглянув я на ягнята — Не мої ягнята! Обернувся я на хати — Нема в мене хати!
Тільки така ж кріпацька дівчина зрозуміла його горе та підійшла заспокоїти. І людська ласка зробила диво: Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє... лани, гаї, сади!..
Тільки людська доброта допомагала юному Тарасу Шевченку віритн в щасливе майбутнє.
Пояснення:
« Але найбiльше змiнилися люди. Зверха глянувши, то немовби змоглася мiж ними “культура”, але на дiлi виходить, що змоглося тiльки їх число. Сiл i присiлкiв бiльше, хат по селах бiльше, але зате по хатах убожество бiльше i нужда бiльша. Народ нужденний, прибитий, понурий, супроти чужих несмiлий i недотепний. Кождий дбає тiльки про себе, не розумiючи того, що таким робом роздроблюються їх сили, ослаблюється громада. Не так тут колись було! Хоч менше народу, та зате що за народ! що за життя кипiло в тих горах, серед тих непрохiдних борiв у стiп могутнього Зелеменя! Лиха доля довгi вiки знущалася над тим народом. Тяжкi удари пiдкопали його добробит, нужда зломала його свобiдну, здорову вдачу, i нинi тiльки неяснi, давнi спомини нагадують правнукам щасливiше життя предкiв. I коли часом стара бабуся, сидячи в запiчку та прядучи грубу вовну, почне розповiдати дрiбним унукам про давню давнину, про напади монголiв-песиголовцiв i про тухольського ватажка Беркута,- дiти слухають тривожно, в їх сивих оченятах блискотять сльози. А коли скiнчиться дивовижна повiсть, то малi й старi, зiтхаючи, шепчуть: “Ах, яка ж то красна байка!” »
Опір навряд чи личить чинити -
Ліг він на землю, де я в думках,
Як його можна щасливим зробити...