Ми вивчаємо на уроці повість Миколи Вінграновського «Сіроманець». У ній розповідається про хлопця, його незвичайну дружбу зі справжнісіньким вовком.
Хлопця звати Сашком. Він звичайний школяр, йому дванадцять років. Допитливий, непогано вчиться, не забуває виконувати домашнє завдання. Він виділяється тим, що любить ходити до школи лісовою стежкою гати за природою, прислухатися до лісових звуків. Має світлу душу, співчуває та допомагає беззахисному вовкові, переживає. Дуже сумує, навіть вчитися почав гірше, місця собі не знаходив, бачив сумні сни, коли Сіроманець змушений був далеко втікати від переслідування. Відстоює справедливість, говорить правду про дядька Чепіжного, котрий повбивав усіх вовків і переслідує Сіроманця. Хлопчик робить сміливі вчинки. Сашко невеликого зросту, але спритний, у мороз „засунув шапку у кишеню”, „скинув на сніг кожушину”, „махнув однією ногою, другою, валянки попадали біля кожушка в сніг” не звертає увагу на холод і пролазить у кузню, розрізає зав’язки і сприяє Сіроманцю звільнитись з полону. Ставить тварину в один ряд з немічною старою людиною, подався у далеку дорогу, щоб вилікувати незрячого вовка. Мова героя наповнена лагідними словами: вовчику, лизунчику, Сіроманчику. Сашко розмовляє з твариною як із другом. У багатьох розмовах вчувається розсудливість „…і що, його треба, виходить, убивати”,„так він живий і йому треба жити”, смуток за поведінку дорослих, що не хочуть зупинити дядька Чепіжного ,це ж нечесно – він один, а їх онде скільки ”. Він мріє, щоб вовк жив у них дома. Дуже дивувався, що його бажання не можуть зрозуміти дорослі. Тому, коли виросте, вирішив бути лісником.
Сашко мені подобається своєю сміливістю, чесністю, добротою, щирістю. Це відчув, навіть, вовк, який став його другом і не раз повертався до Сашка.
бъяснение:
Итак, давайте рассмотрим несколько правил, которые бы вам выжить, попади вы в подобную ситуацию. Хочется надеется, что ни с кем из нас такого никогда не произойдет, однако же стоит запомнить несколько правил и надеяться только на себя.
Не тратьте понапрасну воздух. В классическом гробу запас воздуха — на час, максимум два. Глубоко вдыхайте, медленно выдыхайте. Вдохнув, не глотайте, это вызывает гипервентиляцию. Не зажигайте спички или зажигалку, это отнимает кислород, зато фонариком пользоваться не возбраняется. Не кричите: крик усиливает панику, учащается сердцебиение и дыхание, а значит и расход воздуха.
Расшатайте крышку руками; в самых дешёвых гробах из ДВП можно даже сделать дырку (обручальным кольцом, пряжкой ремня…)
Скрестите руки на груди, схватив ладонями плечи и стяните с себя рубашку вверх завяжите её узлом над головой; вися мешком у вас на голове, она защитит вас от удушья при попадании в лицо земли.
Сбивайте крышку ногами. Дешёвые гробы успевают сломаться под весом земли сразу после того как их закопают!
Как только крышка сломается, направляйте землю от головы к ногам, когда места станет мало, пытайтесь ногами прессовать землю в разные стороны.
Во что бы то ни стало попытайтесь сесть, земля заполнит пустое место и сместится в вашу пользу, не останавливайтесь и продолжайте дышать спокойно.
Вставайте!
