Чекіст- людина безсердечна, жорстока, холоднокровна, безжалісна, фанатик. Чи не так? Не в цьому випадку. Це стосується нашого героя тільки з одного боку, а з іншого - він звичайна мрійлива та романтична людина, котра ніжно любить свою матір. М. Хвильовий гостро підіймає конфлікт цих двох свідомостей чекіста. Оточуючі дійсність у новелі доволі розмита, а все тому, що зосередження йде на внутрішню сутність та стан оповідача (Я). Головний герой називає себе "справжнім комунаром", коли у той же час називає справу, якою займається "чорним брудним ділом". Виконуючи брудну роботу він тішить себе тим , що "так треба" і що він служить "правому ділу", але є миті, коли все це стає нестерпним , коли людяність бере верх. Тоді він подумки шукає порятунок біля своєї матері. Чекіст постійно намагається зробити вибір між добром і злом, між людяністю і служінням абстрактним ідеалам. А усвідомлення цієї внутрішньої роздвоєності робить вибір нестерпно важким. Підсумовуючи, хочеться сказати, що новелу "Я (романтика)" слід сприймати, як попередження про непоправну втрату гуманізму на шляху до обраних людиною цілей.
Характеристики головних героїв твору «Джури козака Швайки»: Сашка, Грицька, Швайки Хто ж такий Пилип Швайка: Уміння, майстерність, хист - Кращий козацький вивідник (розвідник) землі переяславської; знає мову і звичаї татар, має серед них вірних людей; ходить безшумно, безшелесно; наче нікуди не дивиться, а все бачить; бездоганно володіє зброєю і тримається на коні. Вольові якості -Сміливий, розумний витривалий, кмітливий, відважний, рішучий; звик покладатися лише на себе. Сміливий, розумний витривалий, кмітливий, відважний, рішучий; звик покладатися лише на себе. Почуттєві якості - Вірний товариш, турботливий і уважний до хлопців і братчиків, поважає літніх козаків, дослухається до їхніх порад; любить рідну землю, гарно її знає, захищає від ворогів. Висновок: Пилип Швайка – справжній лицар, його поважають усі козаки й бояться вороги; про нього йде слава як про спритного, відчайдушного, невловимого козацького вихідника. Грицик та Сашко
Грицик - сирота, жвавий, моторний, непосидючий, гарячковитий, має зіркі очі, знає татарську мову, пасе панську і селянську худобу, лише його любить і слухає страшний бугай Петрик. Санько - єдиний син у матері, яка його дуже любить і опікає, мрійливий, спокійний, розважливий, визнає першість Грицика, має талант характерника,уміє подумки віддавати накази і навіювати прохання. -Вірні друзі, ровесники, їм по 12 років, живуть у Воронівці. Смілив кмітливі, відчайдушні: володіють шаблею(дерев’яною),гарно на коні тримаються, у майбутньому стануть побратимами.
Вони кмітливі, не боязкі, підслуховують плани Тишкевича та пана Кобильського. У них є хоробрість, відвага, чесність, справедливість. У 2 розділі вони хотіли піти зі Швайкою. Але він не дозволив їм піти, тому що вони маленькі, і сказав, що їм треба підрости. Вовка Барвінка вони також залишили на сторожі. Він поклав свою голову Санькові на груди і дивився на зірки. Грицик був розумний, інколи допитливий. Коли Санько охороняв курчат, тоді прийшов Грицик і сказав, що вони йдуть козакувати. Він також схотів піти. А мама відповіла: А як же курчата? Санько відказав: - Так ти ж є дома, ти й посторожуй! Мама відповідає: - От реп"ях малий! Ну йди, тільки ж дивись мені, допізна не гуляй, бо шукати не стану. А він не чув і пішов.
Оточуючі дійсність у новелі доволі розмита, а все тому, що зосередження йде на внутрішню сутність та стан оповідача (Я). Головний герой називає себе "справжнім комунаром", коли у той же час називає справу, якою займається "чорним брудним ділом". Виконуючи брудну роботу він тішить себе тим , що "так треба" і що він служить "правому ділу", але є миті, коли все це стає нестерпним , коли людяність бере верх. Тоді він подумки шукає порятунок біля своєї матері.
Чекіст постійно намагається зробити вибір між добром і злом, між людяністю і служінням абстрактним ідеалам. А усвідомлення цієї внутрішньої роздвоєності робить вибір нестерпно важким.
Підсумовуючи, хочеться сказати, що новелу "Я (романтика)" слід сприймати, як попередження про непоправну втрату гуманізму на шляху до обраних людиною цілей.