ответ: ПЛАН:
1. приїзд батька й сина Шрамів на хутір Хмарище до Череваня
2.знайомство Петра Шрама з родиною Череванів
3.Бажання Шрама заручити Петра й Лесю
4.знайомство Лесі з Кирилом Туром
5.вечеря Сомка, Шрама, Череваня, Тура й Лесі в Києві, розмова з незадоволеними міщанами
6.нічне викрадання Лесі, двобій кирила з петром шраменком
7. зустріч петра шраменко з кирилом туром, сніданок у нього дома
8. чорна рада в ніжині
9.пропозиція тура порятувати ціною свого життя сомка й відмова
10. засудження на смерть старого шрама
11. одруження петра і лесі
Объяснение:
вот
люди в україні завжди складали й співали пісні. за цими піснями можна простежити історію народу, його життя, його мрії та сподівання, його жалі. відходили у минуле й історичні події, й учасники цих подій, але пісні залишалися. у давні часи український народ вів боротьбу з турецько-татарськими завойовниками. цю подію відображає народна «пісня про байду». байда був історичною постаттю. саме так народ називавдмитра вишневецького, засновника запорізької січі. у пісні оспівується любов до батьківщини, патріотизм, відданість своєму народові. треба згадати і народного героя, народного месника проти панів —устима кармалюка. слава про нього йшла не лише по всій україні, але й далеко за її межами. про нього народ теж склав пісню — це «пісня про устима кармалюка». ще одного патріота українського народу, який виступав проти татарських орд, уславлює пісня «ой морозе, морозенку». не треба забувати і про обрядові пісні, які відтворюють буття наших далеких предків, їх вірування, звичаї, обряди. існує і багато таких пісень, які розпові про звичайні, побутові події з життя українського народу. серед таких пісень можна відзначити коломийки. отже, пісенний матеріал українського народу надзвичайно багатий, різноманітний та цікавий. з пісень можна багато дізнатися про нашу історію»
Але кожного разу, як я показую гостям Харків, я веду їх сюди. Іду, не готуючись до цієї зустрічі, не вибираючи найкоротшого шляху, найкращої точки огляду. Я іду тією дорогою, якою колись привів сюди мене, маленьку, мій батько, якою ми завжди приходимо сюди.
Від нашого будинку не так вже й далеко — спочатку нашою вулицею, а потім Сумською і одразу ж — у першу алею, у тінь старовинних дубів. Я знаю, що вони росли на цьому місці, коли й міста мого ше не було. Я жалію їх, ветеранів, чиї рани затягнуто цементом. Я знову хоч на хвилинку зупиняюсь ліворуч від велетня. Навесні шукаю і з радістю помічаю все ж таки, наперекір часу, зелені віти.
Ось він. Темна блискуча громада постаменту, сходи, що сягають угору, постаті на них. Але це потім. Спочатку — сам Тарас. Велике чоло, зсунуті брови, великі вуса приховують енергійні зморшки біля рота. Накинутий на плечі плащ. Рука, стиснута в кулак.
Сьогодні, здається, я чую:
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами.
Нащо стали на папері
Сумними рядами...
Минулого разу лунали рядки "Заповіту". Може, небо було тоді іншим — червоним від заходу сонця, а зараз ось-ось почнеться заметіль.
Тепер обійдемо, мовчки вітаючись. Ось Катерина, що притулила до себе дитинку, захищаючи від злої долі та недобрих людей. Поему я відкрила лише у школі, слово "покритка" зрозуміла пізніше, а ось що Катерина для Шевченка — найулюбленіше, найрідніше у світі ім'я, це знаю змалку.
І козаки, вільні, сміливі, відчайдушні, постають на інших сходинках. Історія гайдамаччини теж прийде лише у школі, а ось спорідненість Тараса Шевченко і Тараса Бульби годі-годі та й вирине з мого дошкільного дитинства. І я згадую, як тато не став колись нічого пояснювати — погодився, що схожі вони, бо обидва були борцями і любили Україну.
І знову киваю Тарасові — втомленому, бородатому, в солдатській шинелі. "Караюсь, мучуся, але не каюсь". Підводжу очі і бачу, що спина того, головного Тараса, не схилена. Це плечі тільки трохи опущено або плащ так накинуто.
Знову дивлюсь в очі солдатові — портретна схожість, він такий, як у моїй книзі, він поруч зі своїми героями. І звучить сумною мелодією:
Зоря моя вечірня,
Зійди над горою,
Поговоримо тихесенько
В неволі з тобою...
Величезний жорнов — тягар долі, прапор з уламаним древком, робітник, селянин з колоссям, дівчина з книгою як протилежність Катерининій долі, як початок і кінець.
Я, звичайно, знаю імена авторів пам'ятника — скульптора Манізера і архітектора Лангбарда, кількість скульптур і розміри кожної з них. Я можу роз'яснити символіку деталей та інше. Але краще просто тихесенько згадати його рядки, підводячи погляд по сходах. Я знаю: не раз ще прийду сюди, а колись тією ж самою дорогою приведу свою дитину.