ответ: 1. Сім‘я складається з Чарлі, пана та пані Бакет, дідуся Джо та бабусі Джозефіни, дідуся Джорджия та бабусі Джорджини. Вони мешкають в дерев’яній хатинці на краю великого міста.
2. З усієї родини роботу мав тільки пан Бакет. Але як би швидко він не працював , ніколи не заробляв стільки, щоб купити бодай половину потрібних речей.
3. На сніданок вони їли хліб з маргарином,на обід — варену картоплю з капустою, а на вечерю — капустняк. У неділю страви були такі самі, але з‘їсти дозволялося по дві порції.
4. Чарлі страшенно кортіло чогось ситнішого й смачнішого — ШОКОЛАДУ.
5. Чарлі міг відчути смак шоколаду лише раз на рік, на свій день народження. Щоразу він ховав її у коробочку, зберігав кілька наступних днів,коли не витримува відкушував манюсіньку крихточку. Так він міг розтягти плитку більш як на місяць.
6. У його місті, майже біля його хати , стояла ВЕЛИЧЕЗНА ШОКОЛАДНА ФАБРИКА. Двічі на день, ідучи до школи і повертаючись додому, Чарлі мусив проминали через фабрику. Щоразу на повні груди вдиха аромат шоколаду, що огортав звідусіль. Також він дуже прагнув потрапити на фабрику, усередину.
7. Щовечора Чарлі приходив до кімнати стареньких і сідав на ліжка. Старі тим часом починали розказувати йому найрізноманітніші історії. Через півгодини батьки кликали його спати.
8. Індійський принц попросив містера Вонку побудувати йому величезний палац з шоколаду. Коли палац був готовий , повністю із шоколаду. Містер Вонка попередив принца , щоб той вже починав їсти палац, бо він розтане. Але принц не послухався і коли він спав на нього почав крапати шоколад. Незабаром замість палацу, вже було ціле озеро шоколаду
9. Бо хтось із працівників був шпигуном і розбовтував рецепти іншим фабрикам. І вони почали робити такі ж самі шоколадні і не тільки, вироби.
10. Після закриття фабрики, через деякий вона знову запрацювала , але колишніх працівників не впускали. Вночі люди побачили у вікні тіні крихітних людей , не вищих за коліно.
11. Новина про 5 золотих квитків, завдяки яким можна відвідати фабрику.
12. Хлопцю було і радісно,і сумно. Бо він отримує плитку шоколаду лише раз на рік. Але надія все ж таки була.
Объяснение:
Відповідь:
факт
ставлення полонених до міста, його жителів
цитати
Полонені німці зводили цей квартал з любов’ю і розпачем. Вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали м’язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпціґа.
факт
ставлення дорослих до полонених
цитати
охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: "Шнель, бидлота, шнель!"
Місто давно не сердилося на німців, вдови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин та дітей, часом приносили щось із одягу — старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів "фрау".
Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров’ю. Охоронець замість "шнеляти" простягав йому цигарку і дозволяв лежати під стіною. (тобто коли німець захворів, то охоронець подобрішав)
факт
ставлення дітей до полонених
цитати
Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. Де він узяв те насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам’ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: "Гут… кіндер… гут". А коли німців повели у барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв’язали його травою і поставили на грядці. Уранці, коли їх вивели на роботу, ми ще спали, але навіть крізь сон я чула, як скреготіли в розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і гиркав охоронець.
Пояснення: