В самій назві своєї надзвичайно поетичної повісті "Тіні забутих предків" Михайло Коцюбинський наголошує, що герої твору - наші предки, хоч і забуті. В центрі повісті перед нами постають Іван та Марічка. Це діти здавна ворогуючих родин. Іван змалку грає на сопілці і дуже любить природу. Він сприймає все, як казку, вірить у надзвичайне (може спілкуватися з мешканцями лісу, в т.ч. фантастичними). Марічка - тендітна дівчинка, яка чудово співає, і своїм чарівним голосом розтоплює кам'яне серце Івана. Діти закохуються. Вони дорослішають, росте їхнє кохання. Обоє вірять у вічність почуттів, але доля вирішує інакше... Коли помирає батько Івана, він мусить іти працювати найманим робітником. Під час його відсутності, Марічка гине в річці під час повені. Це зводить Івана з розуму і він лишає рідне село на довгих шість років. Повертаючись, парубок намагається почати нове життя - він займається господарством і навіть одружується. Але ж його серце проти. Він відвертається від новоспеченої дружини, та й взагалі, від людей. Врешті-решт, Іван теж трагічно гине. Його "забирає" лісова мавка під виглядом Марічки. Отже, герої повісті уособлюють собою справжнє кохання. Чисте, самодостатнє, вічне. Варто зазначити, що автор майстерно зображує фантастичну природу Карпат, використовуючи унікальні елементи гуцульського фольклору.
Головні герої «Звук павутинки» — Льонька, Ніна, Адам. Твір навіює теплі почуття,хочеться вірити в добро,честь,любов,а головне-в справжню віддану дружбу.Після прочитаного ти ніби знову,як вперше, відкриваєш очі на навколишній світ,намагаєшся побачити щось особливе,незвідане для інших.Прокидається дитячий азарт до життя. Головна тема твору:зображення хлопця, який сприймає навколишній світ як дивовижний, фантастичний, чаруючий. Льонька і є той самий,особливий, хлопчик. Його світосприйняття дивує та вражає.Струни його прекрасної душі ще нові та чисті,саме тому й звучать так гарно. За його струнами бажаєш полинути в далекі мрії,повернутись в веселе дитинство,і просто радіти життю.
Фольклору властива така риса, як традиційність, Фольклор бере витоки з народних традицій, своїми коренями він сягає у давнє минуле. Завдяки йому забезпечується нерозривний взаємозв’язок між минулим і сучасним, він також є скарбницею сталих народних звичаїв і стимулятором їх дальшого розвитку. «Головна ознака традиції — не косність, а певний ступінь сталості і неодмінно міцність спадкових зв’язків у розвитку,— пише історик фольклору Б. Путилов.— Традиційність є специфічна форма народного життя, культури, побуту, форма його руху. Всякий фольклорний процес неминуче набуває характеру руху всередині традиції, еволюції та трансформації традиції.
В центрі повісті перед нами постають Іван та Марічка. Це діти здавна ворогуючих родин.
Іван змалку грає на сопілці і дуже любить природу. Він сприймає все, як казку, вірить у надзвичайне (може спілкуватися з мешканцями лісу, в т.ч. фантастичними).
Марічка - тендітна дівчинка, яка чудово співає, і своїм чарівним голосом розтоплює кам'яне серце Івана.
Діти закохуються. Вони дорослішають, росте їхнє кохання. Обоє вірять у вічність почуттів, але доля вирішує інакше...
Коли помирає батько Івана, він мусить іти працювати найманим робітником. Під час його відсутності, Марічка гине в річці під час повені. Це зводить Івана з розуму і він лишає рідне село на довгих шість років. Повертаючись, парубок намагається почати нове життя - він займається господарством і навіть одружується.
Але ж його серце проти. Він відвертається від новоспеченої дружини, та й взагалі, від людей. Врешті-решт, Іван теж трагічно гине. Його "забирає" лісова мавка під виглядом Марічки.
Отже, герої повісті уособлюють собою справжнє кохання. Чисте, самодостатнє, вічне.
Варто зазначити, що автор майстерно зображує фантастичну природу Карпат, використовуючи унікальні елементи гуцульського фольклору.