Драконячі закони», на жаль, панують саме в князівстві Люботин, де, власне, й відбувається дія твору. За традицією, лицар повинен знищити дракона, тому князь скликає воїнів звідусіль, аби вони, зібравшись докупи, убили хижака. Найсміливіший же стане чоловіком прекрасної князівни Настуні. Побачивши, що дракон не має наміру битися, бо не хоче завдати комусь шкоди, підступний князь вигадує інший б досягти мети: він вирішує потоваришувати із драконом і змусити його чинити так, як цього хоче володар. Його наміри здійснюються. Грицько вважає князя своїм другом, заради якого він здатен на самопожертву. Дракон погоджується битися з лицарями й загинути від зброї воїна Лавріна, аби догодити князеві та «урятувати» майбутнє Люботина — своєї батьківщини.
М. Хвильовий – неперевершений майстер української новели, який створив у вітчизняному письменстві власний художній стиль, що став своєрідним поєднанням ліричної, романтичної і імпресіоністської новели. В середині двадцятих років минулого століття письменник став визнаним лідером тогочасного літературного покоління і віддзеркаленням гострої полемічної критики про напрямки розвитку української культури пореволюційної епохи. Саме М. Хвильовий розпочав дискусію у літературних колах 1925-1928 років, яка з часом справила великий влив на подальшу творчість митця.Специфічне світобачення М. Хвильового знайшло ідеальне втілення в індивідуальному художньому стилі письменника, що став основою психологічного, політичного і суспільного світу автора, стилю, завдяки якому письменникові вдалося торкатися у своїх творах найважливіших проблем, стилю світовідчуття.Покладена на історичний контекст літературна самобутність М. Хвильового стала чутливим індикатором, який був одночасно налаштований на образне відтворення і особливе сприйняття подій своєї доби: «Коли ти революціонер, ти не раз розколеш своє «я». Коли ж ти є обивателем і служиш у державній установі, об’єктивно ти маєш право вважати себе царем природи, але суб’єктивно ти все одно залишаєшся звичайнісінькою людиною».Попри те, що тогочасні літературознавці найчастіше імпресіонізм протиставляли експресіонізму, відповідно, як мистецтво художнього відображення мистецтву художнього вираження, в українській художній літературі 20-х років минулого століття і, зокрема, в творчості М. Хвильового, обидва модерністські напрямки між собою тісно переплітаються. Причина цього, скоріш усього, полягає в прагненні письменника відобразити незвичайну рухливість і складність внутрішнього світу людини, що характерно для письменників-імпресіоністів, а також у прагненні усвідомити гротеск, розірваність, навіть деяку фантастичність тогочасної дійсності, в якій доводилося жити сучасникам М. Хвильового, дійсності, яка відбиває експресіоністське світосприйняття.У будь-якому випадку, обидва літературних напрями, як і кожен окремо, втілені в новелах М. Хвильового, в умовах пореволюційної радянської дійсності були відвертим викликом «просвітянському» комуністичному реалізму і властивим йому тяжінням до ілюстративності і нормативності.Основу новелістичної творчості М. Хвильового становить усвідомлення автором ворожості, бездушності і байдужості до людини та оточуючого світу. Тому світ, у якому живуть герої письменника, зрушений соціальними катаклізмами зі звичних підвалин, хаотичний і калейдоскопічний. Він у М. Хвильового позбавлений внутрішньої логіки і стабільності, жорстокий і абсурдний. Герої письменника такий світ сприймають часом з фатальною покорою, часом зі страхом, часом з ненавистю, але завжди з великим душевним болем.
Відповідь:
Драконячі закони», на жаль, панують саме в князівстві Люботин, де, власне, й відбувається дія твору. За традицією, лицар повинен знищити дракона, тому князь скликає воїнів звідусіль, аби вони, зібравшись докупи, убили хижака. Найсміливіший же стане чоловіком прекрасної князівни Настуні. Побачивши, що дракон не має наміру битися, бо не хоче завдати комусь шкоди, підступний князь вигадує інший б досягти мети: він вирішує потоваришувати із драконом і змусити його чинити так, як цього хоче володар. Його наміри здійснюються. Грицько вважає князя своїм другом, заради якого він здатен на самопожертву. Дракон погоджується битися з лицарями й загинути від зброї воїна Лавріна, аби догодити князеві та «урятувати» майбутнє Люботина — своєї батьківщини.
Пояснення: