напевно, дехто із нас ще в дитинстві мріяв навчитися літати. тільки не літаком, а по-справжньому, з крилами. та, на жаль, реальність залишається реальністю. образ крилатої людини завжди цікавив відомих світових і вітчизняних письменників. зачепила цю досить філософську тему наша українська
поетеса ліна костенко. авторка по-новому переосмислює буття людини, сенс її існування й призначення. але чи справді людина може літати? відповідь авторки однозначна – безумовно! але не тілом. душею, серцем, подумки, мріями – все це є відірватися від щоденних справ, взяти уявні крила й поринути
ввись. так у своїй поезії «чайка на крижині» ліна костенко змалювала образ самотньої чайки. вона полишила свій гурт і сидить на тонкій крижині, яка от-от трісне. саме це непокоїть ліричну героїню. проте, як виявилося, хвилюватися не варто, чайка – вільна істота, підкорити яку зможуть тільки небеса.
навіщо їй ґрунт? таку позицію ніколи не зрозуміє людина, яка боїться труднощів. є в ній щось таємниче. інколи помічаєш чайку і, здається, летить вона у незвідані краї, яких не осягнути людині.
та все ж є щось між чайкою і героїнею спільне. і це щось – свобода. я вважаю, що якщо людина буде
вільною від сірої маси, як птах, то обов’язково отримає свої крила у вигляді чеснот, доброти, щирості, поетичності. адже життя безкрилої людини одноманітне. крила – це наша духовність, наш внутрішній світ. і хоч вони не вкриті пір’ям, як у чайки, проте все ж відірватись від землі та поринути в
дивовижний світ мрій і відкриттів.
у гірському селі «всі були богомільні», і водночас тут мовби законсервувалося й поганство, відбившись у звичаях, обрядах, у всьому, чим характерний лад життя гуцула. мовби тіні забутих предків ожили перед письменником у криворівні. і він натхненно відтворив у слові цей двоєдиний барвистий
світ. язичництво цікавило коцюбинського навіть більше, тому він так багато уваги віддає казково-демонічному, фантастичному світу довкола івана й марічки, — арідникам, щезникам, мольфарам, лісним, чугайстрам; малює екзотичні звичаї, обряди, ритуали гуцулів, якими було сповнене життя і
світорозуміння горян. у м. коцюбинського домінує неоромантична хвала природності — на противагу заскорузлості. кохання івана й марічки зароджується на тлі споконвічної ворожнечі родів, родової помсти і, зрештою, протиставляється цій ворожнечі. як гармонія — і дисгармонія. узагалі драматургія твору
живиться енергією неоромантичних контрастів. є тут ніжна й «дика» у своїй природно-поетичній «первозданності» марічка — і є приземлено-груба палагна. це — живе уособлення поезії і прози, двох версій вибору, який доводиться здійснювати людині у своєму житті.
Шхуна "Пілігрим" полює на китів. Але на шхуні є й пасажири: це дружина хазяїна "Пілігрима" з п'ятирічним сином Джеком. Вони пливуть до Америки, щоб побачитися там з містером Уелдоном — чоловіком та батьком. З ними кузен Бенедикт — його цікавить тільки ентомологія (наука про комах).
Мандрівники зустріли в морі покинуте судно, де були живі істоти: собака Динго та п'ятірка негрів. Величезний негр Геркулес став добрим другом усім, особливо маленькому Джеку.
Під час полювання на кита гине шлюпка з капітаном та командою. Юнга Дик Сенд бере на себе керування судном. Розумний хлопець упорався б, але судовий кок Негоро зіпсував компас. Цей кок дуже підозрілий. Ось і собака, який потоваришував з усіма, на Негоро гарчить та гавкає.
Нарешті дісталися берега. Мандрівники гадають, що вони у Південній Америці. Негоро каже, що він знайомий з цим континентом. Ось дістануться вони якогось міста, зв'яжуться з містером Уелдоном, і він усіх урятує. Та трапляються дивні речі. Рослинність не американська, малий Джек ніяк не може побачити обіцяного колібрі, кузен Бенедикт радіє, що побачив африканську комаху в Америці. Раптом усі побачили жирафів — але ж на американському континенті цих тварин нема.
Компанія зустрічає шляхетного на вигляд пана на ім'я Герріс. Він каже, що вони опинилися у Болівії. За є усіх до своєї гасієнди (садиби), де всі можуть перепочити та діждатися звістки від чоловіка місіс Уелдон. Це була пастка. Герріс та Негоро у змові. І континент — зовсім не Америка. Це — Африка!
Герріс та Негоро піклуються тільки про гроші. Вони злодії. Негрів продають у рабство. Втекти вдалося тільки Геркулесу. Герріс змушує місіс Уелдон написати листа чоловіку. Вони з Негоро заманили жінку з сином, щоб узяти чималий викуп. Вірна дружина боїться, що її чоловіка теж заманять у пастку й будуть вимагати чогось зовсім неймовірного.
Жінку з сином та кузена поселили серед негритянських дикунів.
Кузена Бенедикта відпускають блукати без охорони, бо вважають чоловіком не сповна розуму.
Ентомолог справді бачить тільки своїх комах. Раптом якась дужа рука схопила його та кудись потягла. Зникнення кузена змусило посилити охорону матері та сина.
В африканському селищі відбулося велике свято. На таких святах усі чекають на прихід лісового духа — чаклуна "мганга". Він зазвичай з'являється весь розписаний дивними фарбами, у чудернацькому вбранні. І ось він з'явився! Це був велетень. Танцював, підскакував, волав несамовито, підкидаючи списа, та обрав собі дві жертви: місіс Уелдон і її сина.
Ніхто не посмів опиратися йому. Він звалив жертви собі не плече та зник у хащі. Жінка знепритомніла. Джек гамселив чудовисько маленькими кулачками.
Виявилося, що той, хто вкрав Бенедикта та місіс Уелдон з сином, був зовсім не чаклун, а добрий Геркулес, вдячний за свій порятунок на морі. Вдалося чорношкірому велетню врятувати й Дика Сенда. Маленька група пробирається до моря, щоб сісти на якийсь корабель. Випадково вони зустрічають Негоро. Дик та Геркулес не встигають нічого зробити: Динго кидається на підступного кока та перегризає йому горлянку.
На жаль, перед смертю негідник встиг встромити у вірного собаку кинджал, і пес загинув. З'ясувалося, що колись Негоро заради грошей убив першого хазяїна Динго — Сема Вернона.
Нарешті всім, хто врятувався, пощастило дістатися до Америки. Дик став місіс Уелдон за старшого сина, Геркулес — за вірного друга. А негрів, що було продані у рабство, згодом знайшов та викупив містер Уелдон.
На честь повернення мандрівників було влаштовано бенкет. Перший тост був за Дика Сенда — п'ятнадцятирічного капітана!