Ми не завжди задумуємося, що насправді важливіше - краса зовнішня чи внутрішня. Надто, коли йдеться про людину, що має фізичні вади. Але це люди, що так само хочуть повноцінно жити, які мають надзвичайно щиру вразливу душу й добре серце. Саме такий хлопчик є героєм оповідання Спиридона Черкасенка «Маленький горбань». Павлик народився з жахливим горбом на спині, адже його батько був п’яницею. Але він так любить життя, вміє радіти. На початку оповідання автор показує, як маленький каліка із захопленням слідкує за грою в м’яча, як щиро сміється, ніби світиться. Дуже прикро, що за більшістю ігор Павлик може лише гати, адже хлопці цураються його, зневажають через фізичну ваду.
Нещодавно на уроці української літератури ми проходили оповідання про тебе, написане українським письменником Володимиром Винниченком. Мені дуже шкода, що ти помер. Ти був добрим товаришем, хоча й бешкетником. Коли я читав оповідання, я захоплювався твоєю сміливістю та відчайдушністю. Ти був шибайголовою, але добрим хлопцем - незважаючи на ризик, поліз рятувати Толю. На жаль, Толя виявився поганим товаришем: він навіть твого чижика забрав, коли ти помер від застуди. Мені шкода, що за часів твого життя ще не існувало антибіотиків, щоб лікувати запалення легенів. Якби б вони були, ти би міг залишитися жити.
они мне не говорили об этом, поэтому ничего сказать на этот счёт не могу