Поема Миколи Вороного "Євшан-зілля" розповідає про ту частину історії України, що стосується княжої доби. Описана в ній доля юнака-половця, який потрапив у полон і забув свою Батьківщину. Така біда, як полон, неволя, необхідність жити в чужому краї, не обходила українців. У воєнних походах потрапляли вони у полон до ворога. Під час набігів на Київську Русь поневолювали наш народ кримські татари, турки, інші вороги, плюндрували землю, забирали в рабство жінок, дітей. Вирісши на чужині, діти нерідко забували про свою Батьківщину. А дехто з юнаків навіть ставав воїном у чужинському війську.
Хоч ідеться в поемі про події далекого часу, вона перегукується також із сучасністю. Не тільки в період існування Київської Русі українці змушені були розлучатися зі своєю Батьківщиною.
Наша земля часто переживала важкі часи, коли багатьом людям доводилося шукати кращої долі по чужих далеких краях. Народне прислів'я недаремно каже: "Нашого цвіту по всьому світу". Чимало українців мешкає тепер у Росії, Сполучених Штатах Америки, Канаді, країнах Європи...
На мою думку, ця поема є дуже повчальною, та цікавою. В ній ми можемо прочитати про героя який ішов до своїх цілей і ніколи не здавався, і за це в нього завжди все вдавалось. Ця поема знайомить нас з дуже цікавими персонажами які відображають справжні проблеми в житті людини. Драма "Кассандра" — це відповідь Лесі Українки прагматичним настроям, що швидко поширювалися наприкінці XIX століття. (Наприкінці XIX — на початку XX століття українська інтелігенція шукала шляхів до правди, задумувалась над тим, чи потрібно простим людям знати правду і якою вона має бути. їх хвилювало питання, як повинні співвідноситися слова і справи, слова і переконання. За до образу Кассандри Леся Українка робить філософське узагальнення: від людських уявлень і побажань, від людської волі об'єктивна історична закономірність не залежить. Але людина може виявити свою волю і залишатися чесною, правдивою, безкорисливою у будь-якій ситуації.) ♥
Объяснение:
Якось пастушок гнався за козою і провалився в провалля коли він отямився він побачив велике місто і в цьому місті люди будували вежі але вони весь час розвалювалися тому що кожен будував їх на свій лад.
Пастушок підійшов до одного чоловіка і запитався в нього де можна поїсти і що це за місто але йому ніхто не відповів , втрачаючи Надію пастушок пішов далі і зустрів квологоо дідуся який стояв біля напіврозваленої і низької вежі, і тільки дідусь сказав пастушкова що ці люди, це яяни ,що вони не відповідають на питання інших тільки знають своє я
Цей дідусь теж був чужинцем у цій країні. Але покинути її не міг, бо дуже слабкий і не мав сил іти далі. Він не мав сили будувати вежу, тому вона вже зовсім завалилася.
Пастушок сказав дідусю що він охоче йому до вийти з цієї країни тільки щоб йому хтось дав поїсти але дідусь сказав що цим яянам не догодиш. Бо він все найкраще знає і уміє. Без звичайної їжі яяни обходяться, бо харчуються власним „я”. „Я” кожного із жителів країни таке невичерпне, що всі мешканці майже безсмертні. Дідусь запропонував хлопчикові взяти кельму для новоприбулих, та починати будівництво своєї вежі. Але пастушок не хотів стати яянином, тому спитав, як звідси вибратися.
Тоді пастушок взяв немічного дідуся собі на плечі й пішов до найближчої брами. Там вимовив чарівне слово й опинився серед рідних місць та скель. А за спиною в нього був не дід, а мішок із самоцвітами.