Твір на тему: «Знайдіть спільне й відмінне між поемами «Іліада», «Одіссея» і «Енеїда» за творчістю Гомера та Івана Котляревського
Твір на тему: «Знайдіть спільне й відмінне між поемами «Іліада», «Одіссея» і «Енеїда» за творчістю Гомера та Івана Котляревського
Рейтинг твору — 3.9 на основі 316 голосів
Мабуть, кожному відомо, що Вергілій у своїй поемі «Енеїда» наслідує творчу спадщину давньогрецького поета Гомера. Відомо також, що за життя Вергілій постійно змагався з Гомером і, за великим рахунком, хотів його перевершити. Можливо, тому і виникла ідея в поета: удосконалити поеми Гомера, дещо змінивши їхній сюжет.
У перших шести піснях «Енеїди» Вергілія можна легко помітити яскраві «нотки» гомерівської «Одіссеї», у них римський поет відображає пригоди, що трапилися на шляху Енея до Італії. Я не відкрию Америку, якщо скажу, що заспів поеми Вергілія («Музо, повідай мені, чим саме розгнівана тяжко…») дещо схожий на зачин своєї матері «Одіссеї» («Музо, повідай мені про бувалого мужа…»). Вони подібні тим, що «готують» читача до подій, які стануться з героями далі.
У другій частині «Енеїди» Вергілія мова йде про битви, у яких беруть участь герої поеми. Такі мотиви часом нагадують гомерівську «Іліаду», яка, вочевидь, надихала римського поета під час написання твору.
Усі три поеми мають спільний жанр та героя, що здійснює подвиги заради порятунку своєї Батьківщини; мають схожі заспіви та описи героїв, зброї, військових битв; і в «Одіссеї», і в «Енеїді», і в «Іліаді» є спільні герої: Сцилла, Харібда та циклоп Поліфем.
Попри схожість на поеми Гомера, римська «Енеїда» все-таки в дечому відмінна від них. Наприклад, в гомерівських не йшла мова про так званого «Троянського коня», за до якого ахейці завоювали Трою.
У свою чергу «Енеїда» Вергілія стала прекрасним взірцем наслідування для римської та європейської поезії: італійський видатний поет доби Відродження Данте Аліґ’єрі використав сюжет «Енеїди» для своєї «Божественної комедії». Поема Вергілія також була використана відомим письменником, зачинателем української літератури Іваном Котляревським, який, у свою чергу, залишив сюжет і героїв поеми Вергілія, але надав останнім українського козацького характеру.
Прочитавши «Енеїду» Вергілія, я й справді зрозумів, що автор наслідує творчу спадщину Гомера. Деякі критики кажуть, що твір римського поета є розширеною версією «Одіссеї» та «Іліади», але я впевнений, що це робить «Енеїду» ще більш цікавою й захоплюючою.
Объяснение:
Микола Куліш
(1892-1937)
Микола Куліш народився 6 грудня 1892 р. в с. Чаплинці Дніпровського повіту Таврійської губернії (нині Херсонська область) у родині батрака-селянина. Дитячі роки минали в злигоднях. Змалку працював пастухом, погоничем коней. Рано втратив батьків. Ще в дитинстві хлопчик проявив себе як яскрава й непересічна особистість, мав добру пам'ять, багато читав. Ці здібності помітили під час навчання в Чаплинській народній школі. Місцева інтелігенція зібрала кошти, щоб він міг здобути освіту. З вересня 1905 р. талановитий юнак навчається в Олешківському міському училищі, з 1908 р. — у чоловічій гімназії. Якийсь час мешкав у притулку для сиріт, згодом його взяла до себе родина Невелів — олешківських інтелігентів.
Гімназист Микола Куліш закохався в Антоніну Невель, яка в майбутньому стала його дружиною. Вона була гарної статури, мала довгі каштанові коси й зелені розкосі очі. У зовні непоказному Миколі Антоніні вдалося розгледіти щиру душу: «Любила я Миколу не за його постать, досить незграбну та ще й одягнену в речі завжди з чужого плеча — або занадто великі, або занадто малі. Був він худий та дуже непоказний... Любила я його за те, що був він душею й розумом зовсім не подібний до всіх, кого я тоді знала. Такий простий, щирий, вибачливий та зрозумілий до всього, що є недосконалого в людині. Саме це полонило моє дівоче серце».
1914 р. М. Куліш вступив до Новоросійського (Одеського) університету (історико-філологічний факультет), проте навчання змушений був перервати через мобілізацію до царської армії. Чотири місяці провів у казармах, згодом закінчив Одеську школу прапорщиків і був відправлений до Смоленська. До нього приїхала Антоніна, і вони одружилися. 1915 р. М. Куліша було тяжко поранено. Після повернення з фронту його призначили на службу при штабі полку.
М. Куліш з дружиною Антоніною
У 1918 р. М. Куліш повернувся в Олешки, організував там «Просвіту». У цей час він почав писати роман «Трохим Леміш», у якому прототипом героя був сам. 1917-1919 рр. були сповнені революційних катаклізмів, у цей період наростає національно-визвольний рух. М. Куліш найбільше симпатизував партії соціалістів-революціонерів (есерів), яка відображала інтереси селянства. За висловом літературознавця В. Панченка, «Куліша, як і багатьох його ровесників, поманили червоні зорі». У 1919 р. він стає членом Дніпровського політвиконкому й завідувачем управління народної освіти. У липні цього ж року виїхав у Херсон у складі Дніпровської організації КП(б)У і сформував Дніпровський селянський полк, з яким брав участь у боях проти денікінців.
Після громадянської війни М. Куліш працює в партійних органах, на освітянській ниві. Проте його дедалі більше цікавить літературна творчість, літературно-мистецьке життя столичного Харкова. На той час його родина (дружина, син Володя, донька Оля) мешкає в Одесі.
Головні герої роману – козак Швайка зі своїм вовком Барвінком, Грицик та малий Сашко, юний богатир Демко, Сила та його мама-велетка. Вони переносять нас у дивовижні казкові події п’ятнадцятого століття. А складні ситуації дозволяють розкрити індивідуальність кожного образу. Небезпека очікує героїв на кожному кроці. Тому, це дозволяє перенести читача на кілька століть назад і відчути всю тривогу і хвилювання на собі. Сюжет книги динамічний. Він буде цікавий і дорослим, і малим. Автор уміло знайшов золоту середину у викладі. Твір і складний, і простий водночас. Кожен персонаж є особливим, по-своєму надихаючим. Ну і, звичайно, пізнавальний підтекст, який прочитується чи не в кожному рядку. Роман розрахований на широку аудиторію, проте україномовну. Адже деякі слова будуть не дуже зрозумілі. Як от, наприклад, слово «джури», що означає «зброєносці».
Особисто мої враження від книги «Джури козака Швайки» дуже позитивні. Цей роман я прочитала декілька разів. І він багато чому мене навчив: любити рідний край, поважати історію. А цікавий сюжет захопив настільки, що не можна було відірватися. Тому, раджу прочитати роман Володимира Рутківського абсолютно всім.