Людині дуже важко жити у світі без матері, без її любові та чутливого серця, яке зрозуміє всі болі і турботи своєї дитини. Образ матері — доброї, щедрої на любов і ласку — постає перед нами із творів Тараса Шевченка. Втративши маму дев'ятилітнім хлопчиком, великий Кобзар усе життя тужив за найдорожчою людиною. Тому і говорить митець про неї з таким обожнюванням:
Слово мамо.
Великеє, найкращеє слово!
Серед усіх людських законів є один невмирущий у своїй благородності — закон жертви. Кожен з нас більшою чи меншою мірою жертвує людям щось своє: час, знання, любов... Але найвища самопожертва — в материнстві. Мати дарує дитині не лише свій час і безмежну любов — вона віддає все життя, всю себе, кожну мить сердечної теплоти. Жертовність безталанної української матері Тарас Шевченко підносив до рівня найвищих надбань людської душі. З великим співчуттям розповідає митець про головну героїню поеми "Наймичка" Ганну, яка зневажила споконвічні цінності народної моралі, вчинила гріх, відцуравшись своєї рідної дитини, але спокутувала провину все життя, вимолюючи прощення у сина і Бога. Палко просить вона сина:
Не лай мене; молитимусь,
Із самого неба,
Долю виплачу сльозами
І пошлю до тебе.
Весь вік "каралася" Ганна в "чужій хаті" і ніхто ніколи не бачив, як вона "щовечір, небога, свою долю проклинає, тяжко-важко плаче..." Дивовижну силу пробуджує в ній материнська любов. Адже Ганна змогла перенести стільки горя — жила бідною наймичкою в господі свого сина, любила його мовчки і до кінця днів розплачувалася за гірку помилку молодості, навіть помирати їй довелося не у своїй хаті.
У стражданнях, що їх зносить мати-наймичка, щоб бути біля свого сина й оберегти синову долю, розкривається сила материнської любові, святість материнства, глибина душі героїні поеми.
У творах Тараса Шевченка доля жіноцтва нещаслива і майже завжди трагічна. Але в той же час поет ставить звичайну жінку вище від усіх та усього, схиляється перед її вічними муками і терпінням, підносить образ матері до рівня національних святинь.
Цитати до образу Роксоляни в розділі "Гаддж Роксоляни" 1)Розум і побожність:"Султанка не хотіла ступити на ту землю, заки біля гробу Пророка. І всі правовірні мослеми хвалили розум і побожність її." 2)Розум і здатність до філософських роздумів:"- Як часом людське життя,- відповіла султанка. І наказала приготовитися до подорожі провідникам і малим четам яничарів і сіпагів." 3)Здатність до витримки у пекельних умовах і нескореність духу і характеру:Ніхто не почув від дивної жінки падишаха ні словечка жалю, хоч одяг на ній скоро подерся і звисав шматами і хоч руки мала болючо й до крові подерті кільцями ростин у диких дебрах Джебель-Сербалю." 4)Сміливість і мужність:"Провідники раз у раз оглядалися на неї, чи не скаже вертати. Але помилялися до кінця. Султанка йшла дальше в дикі вертепи Сербалю, хоч і біла сорочка її вже також була подерта. Держалась лишень щораз більш оподалік від мужчин і йшла завзято дальше на найвищий верх святої гори Мойсея, відділений від інших верхів її глибокими пропастями." 5)Сміливість і дивакуватість:"Султанка Роксоляна відпочала кілька днів і вилічилася з ран на руках і ногах. А тоді заявила, що хоче ще відвідати Синайський монастир християн, положений високо в неприступнім місці між білою горою Мойсея і чорним Джебель-Аррібом. Та тепер уже ніщо не дивувало ні бедуїнів-арабів, ні солдатів султана." 6)Побожність:Тут знов кілька днів спочивала султанка і п'ять разів на день молилася, лицем обернена до Мекки... " 7)Побожність:" - А тут,- промовив провідник,- має забезпечене місце Ісус, син Марії, що прийде ще раз при кінці світу... Султанка здригнулася, зітхнула до Бога і казала покласти привезені зі Стамбула дорогі килими, призначені колись на домовини її мужа й дітей." 8)Побожність:" Кинула ще раз оком на домовину Пророка і на надпис на ній: "В ім'я Бога! Уділи йому ласки своєї!" І вийшла зі святині Пророка з острахом у душі, бо знала, що тут не була ще нога невірної людини. Навіть віддих такої занечищує воздух святих місць." 9) "Хассеке Хуррем власними руками збирала гаряче каміння пустині, а думки про долю її сина пекли її, як огонь... Мала кидати каміння в долині по звичаю. Але не хотіла відкинути ні одного зі своїх замислів, хоч вони були тяжкі, як олово." 10)Побожність:"З дрожанням серця входила по драбині султанка Ель Хуррем до нутра святині." 11)Шанованість:"А як вийшла з дивної святині мослемів, до котрої кермуються обличчя їх, де вони не були б, знайшлася знов у блеску сонця. І прислонила очі, і побачила ряд улемів і хатібів, що вітали її глибокими поклонами, а діти найвищих родів Мекки страусиними перами кінчили змітати прегарні килими, постелені для ніг її, заки зійде до лектики."
Людині дуже важко жити у світі без матері, без її любові та чутливого серця, яке зрозуміє всі болі і турботи своєї дитини. Образ матері — доброї, щедрої на любов і ласку — постає перед нами із творів Тараса Шевченка. Втративши маму дев'ятилітнім хлопчиком, великий Кобзар усе життя тужив за найдорожчою людиною. Тому і говорить митець про неї з таким обожнюванням:
Слово мамо.
Великеє, найкращеє слово!
Серед усіх людських законів є один невмирущий у своїй благородності — закон жертви. Кожен з нас більшою чи меншою мірою жертвує людям щось своє: час, знання, любов... Але найвища самопожертва — в материнстві. Мати дарує дитині не лише свій час і безмежну любов — вона віддає все життя, всю себе, кожну мить сердечної теплоти. Жертовність безталанної української матері Тарас Шевченко підносив до рівня найвищих надбань людської душі. З великим співчуттям розповідає митець про головну героїню поеми "Наймичка" Ганну, яка зневажила споконвічні цінності народної моралі, вчинила гріх, відцуравшись своєї рідної дитини, але спокутувала провину все життя, вимолюючи прощення у сина і Бога. Палко просить вона сина:
Не лай мене; молитимусь,
Із самого неба,
Долю виплачу сльозами
І пошлю до тебе.
Весь вік "каралася" Ганна в "чужій хаті" і ніхто ніколи не бачив, як вона "щовечір, небога, свою долю проклинає, тяжко-важко плаче..." Дивовижну силу пробуджує в ній материнська любов. Адже Ганна змогла перенести стільки горя — жила бідною наймичкою в господі свого сина, любила його мовчки і до кінця днів розплачувалася за гірку помилку молодості, навіть помирати їй довелося не у своїй хаті.
У стражданнях, що їх зносить мати-наймичка, щоб бути біля свого сина й оберегти синову долю, розкривається сила материнської любові, святість материнства, глибина душі героїні поеми.
У творах Тараса Шевченка доля жіноцтва нещаслива і майже завжди трагічна. Але в той же час поет ставить звичайну жінку вище від усіх та усього, схиляється перед її вічними муками і терпінням, підносить образ матері до рівня національних святинь.