- Привіт, Катерина! Нарешті зустрілися! Як ся маєш? Як справи? Ви вже перебралися до нової квартири?
- Все добре! Так, перебралися. Лише вчора! Стільки клопоту з тим переїздом, увесь час була зайнята. Спочатку речі складала, потім з батьками викидали все непотрібне, потім викликали вантажівку, щоб поперевозити все. А потім у новій хаті розпаковували та розставляли речі по місцях наново.
- О, це нелегка справа. Ти не виходила на вулицю майже тиждень!
- Ось так вийшло. Скучила за тобою!
- Я теж. Ходила на прогулянки з приятелями, та без тебе все не так цікаво.
- Дякую, подруга! Ну, тепер будемо бачитися часто, як завжди. До того ж тепер ми майже сусіди, тож зможемо залишатися один в одного до пізнього вечора.
- Це просто супер! Ну, а як тобі нова оселя?
- Мені подобається! Вона значно просторіша, ніж попередня, в мене велика власна кімната, де можна дивитися фільми, слухати музику, і ніхто не заважатиме. До того ж, мені страшенно подобається вид з дев’ятого поверху – вся околиця як на долоні!
- О, як цікаво! Рада за тебе!
- Знаєш що? Приходь сьогодні ввечері в гості, я тобі все покажу та розкажу.
- Добре! В мене теж накопичилося безліч новин для тебе!
«Вермахт!.. Двадцять залізних!..» — Рень і Завгородній! Вийдіть з класу! Скоро ви корову на урок приведете! Зрив-щики дисципліни! Порушуєте мені навчальний процес! Я на вас директору скаржитись буду! — Галина Сидорівна вся аж кипіла (здавалося, що в неї навіть пара йде з рота). Ми покірно потеліжилися за двері. У коридорі Ява розстебнув сорочку, нахилився, і Собакевич вискочив з його пазухи на підлогу й заметляв хвостом, ніби нічого не сталося. — Теж іще! —докірливо сказав йому Ява. — Не міг Не тебе ж питали, а Павлушу, чого вискочив, як Пилип з конопель? Собакевич винувато схилив голову набік. Мабуть, він зрозумів, що підвів нас. Друзі прив'язали до шиї Собакевича дзвінок і відпустили гуляти. Притулившись до стіни сараю, хлопці почули таку розмову: Бурмило: Воно-то, конешно, так... Але... Книш: Зате подаруночок матимеш від німців хіба ж такий! На десять років буде... Бурмило: Ги-ги! Книш: ...Вермахт щедрий... Бурмило: А що ж, конешно... Книш: Має бути двадцять залізних... Точно... Аякість... Бронебійна... Р-раз — і нету! Будьмо! Чути дзенькіт склянок, — мабуть, Книш і Бурмило випивають. Книш: Купимо в Києві, що треба, і за діло! Бурмило: Сам не можеш? Книш: Якби я мав час і якби плавав так, як ти, я б взагалі без тебе обійшовся. Бурмило щось прохарамаркав, ми не розібрали ані слова. Книш (роздратовано): А... хрест-навхрест! Треба хапати момент, а ти!.. Це ж так удачно; що мене посилають з цією екскурсією шкільною... Бурмило: Ну, гаразд! Завербував. Книш: Тільки ж — нікому-нікому! Жодній живій душі. Бо —як довідаються... Бурмило: Щоб я бога не бачив! Що я — маленький! Це ж таке діло... Книш: Ну, до завтра! І все. Запанувала тиша. Певно, Книш і Бурмило вийшли з сарая. Проте хлопці нічого не встигли вирішити, бо Собакевич, гасаючи по шкільному подвірю, зірвав навчальний процес: всі подумали, що звук від його дзвінка — то шкільний дзвоник, і помчали з уроків. Галина Сидорівна розлютилася й відмовилась брати хлопців на екскурсію до Києва.
Короче говоря, Галина Сидоровна отказалась брать их на экскурсию в Киев.
- Привіт, Анна! Який же я радий тебе бачити!
- Привіт, Катерина! Нарешті зустрілися! Як ся маєш? Як справи? Ви вже перебралися до нової квартири?
- Все добре! Так, перебралися. Лише вчора! Стільки клопоту з тим переїздом, увесь час була зайнята. Спочатку речі складала, потім з батьками викидали все непотрібне, потім викликали вантажівку, щоб поперевозити все. А потім у новій хаті розпаковували та розставляли речі по місцях наново.
- О, це нелегка справа. Ти не виходила на вулицю майже тиждень!
- Ось так вийшло. Скучила за тобою!
- Я теж. Ходила на прогулянки з приятелями, та без тебе все не так цікаво.
- Дякую, подруга! Ну, тепер будемо бачитися часто, як завжди. До того ж тепер ми майже сусіди, тож зможемо залишатися один в одного до пізнього вечора.
- Це просто супер! Ну, а як тобі нова оселя?
- Мені подобається! Вона значно просторіша, ніж попередня, в мене велика власна кімната, де можна дивитися фільми, слухати музику, і ніхто не заважатиме. До того ж, мені страшенно подобається вид з дев’ятого поверху – вся околиця як на долоні!
- О, як цікаво! Рада за тебе!
- Знаєш що? Приходь сьогодні ввечері в гості, я тобі все покажу та розкажу.
- Добре! В мене теж накопичилося безліч новин для тебе!