Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті «Гуси-лебеді летять» розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.
Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.
Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово «насіння» взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.
Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.
Садко - молодой гусляр из Великого Новгорода, герой былин с мифологическими чертами, разбогатевший при морского царя. Бытует мнение, что прообразом этого героя является известный новгородский купец Сотко Сытинич, который построил церковь в благодарность за на море. По сюжету былины Садко затеял спор с другими купцами о том, что он сможет скупить все товары города и при этом все еще остаться богатым. Спор этот был проигран и гусляр обязался выплатить купцам тридцать тысяч. После этого Садко построил тридцать кораблей и со скупленным добром отправился в морское путешествие. С большой выгодой распродав новгородские товары в заморских городах и странах, он возвращался домой. Однако на обратном пути случилось странное. Все корабли встали на море, двигаться дальше не хотели. Сам морской царь не давал им дорогу.
Тогда Садко принес себя в жертву и спустился в волшебный подводный мир. Там его радостно встречал царь и просил сыграть на гуслях, а сам пустился в пляс. От его плясок море стало неспокойным и потопило много кораблей. Кораблям Садко все же удалось благополучно добраться до Новгорода, а царь все не унимался. Тогда святой Микола Можайский шепнул на ухо гусляру, что можно струны порвать и музыку прекратить. Так Садко и поступил, чтобы море успокоилось. В благодарность царь предложил ему выбрать себе невесту и остаться в морском царстве. Микола Можайский посоветовал выбирать ту, которую зовут Чернавушкой. Так он и поступил, а наутро после пиршества очнулся в Новгороде на берегу, где стояли его корабли целые и невредимые. На вырученные из морского путешествия средства Садко построил церковь в честь Миколы Можайского. Больше он в море не выходил и жил себе поживал в славном Нове-Граде.