прототипом образу івана сили стала реальна людина — іван фірцак (сценічне ім’я — кротон), якого на закарпатті знають усі. кротон довгі роки виступав із цирком, і своїми силовими номерами дивував усіх. глядачі десятків країн аплодували атлетові, але, повернувшись на україну, він змушений був виживати і за мізерну плату влаштовувати імпровізовані «гастролі» у дворах.
на жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але добре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. а те, що іван фірцак належить історії україни, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він прославляв нашу країну у світі.
«неймовірні пригоди івана сили», попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. о. гавриш відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої.
іван сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. шукаючи долі в місті, іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, заступився за міху голого, вокального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. брякус заборонив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тренував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. загибель тренера вразила івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. чесний, відкритий, благородний, іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.
мої роздуми над проблемами сім'ї та родинного виховання
після прочитання роману "хіба ревуть воли, як ясла повні? "
панаса мирного
роман панаса мирного та івана білика "хіба ревуть воли, як ясла повні? " — це твір, який розкриває своєрідність життя та побуту українського народу, змальовує найважливіші громадсько-політичні події з його історії.
однією з проблем, які розкриває автор, є проблема родинного життя та виховання в її соціальному та психологічному аспекті.
головний герой роману — селянин чіпка вареник. виховувався він без батьківської опіки, адже батько його, маючи дві родини, був покараний — відісланий у москалі. з дитинства чіпка терпів знущання інших дітей та їхніх батьків, тому що тогочасна мораль не сприймала безбатченка як повноцінного громадянина суспільства. мати, виснажена тяжкою працею, хоч і любила свого сина, але була не в змозі приділяти йому достатньо уваги. виховувала хлопця баба оришка, розпові йому все, що знала сама — народні казки, легенди, біблійні перекази. отже, чіпка ріс хоча й розумним хлопцем, але відлюдкуватим, без друзів, без спілкування з однолітками, з дитинства затямивши, що життя — це боротьба. "і росло лихо в його серці — і виростало до гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні "
я вважаю, що на формування характеру чіпки справили вплив як зовнішні обставини (знущання над ним інших людей, тяжкі умови життя в пореформену добу, свавілля чиновників), особливості родинного виховання, а також особиста вдача чіпки: він належав до бунтівників, до тих, хто вважає, що треба помститися всім, хто ображає його.
натомість єдиний друг чіпки, грицько, хоча був сиротою, але все ж таки зміг досягти матеріального добробуту. грицько працював не рук, ходив на заробітки, тому що мав перед собою чітку та конкретну мету: купити землю, побудувати дім, одружитися. у романі образ грицька протиставляється образові чіпки як приклад спокійної, не бунтарської, вдачі, практичного розуму.
ще одна сюжетна лінія стосується родини старого січовика мирона гудзя. його онук максим, вихований на розповідях діда про вільне та веселе козацьке життя, ріс неслухняним та неспокійним. навіть до москалів він пішов з радістю, адже там не було перешкод для виявлення його розбишацької вдачі. одружившись із явдохою, яка, до речі, сама була дочкою злодіїв та пияк, максим не перестав пити та гуляти, і тільки народження дочки галі поставило перед максимом та явдохою нову мету: виростити дочку в багатстві.
як не дивно, галя, у яку закохався чіпка, виросла зовсім не схожою на своїх батьків. вона знала, чим вони займаються, яким чином здобувають гроші та майно, але відчувала глибокий протест до такого способу життя, прагнула створити щасливу, чесну, роботящу родину.
прослідкувавши за долями головних героїв роману "хіба ревуть воли, як ясла повні? ", можна побачити, що головні риси характеру, які пізніше формують життєвий шлях людини, залежать від умов виховання в родині та від того суспільного середовища, яке оточує людину. чіпка варениченко, хоча і мав неабиякі розумові здібності, змалку бачив вороже ставлення до нього зовнішнього світу. крім баби оришки, у чіпки не було людини, з якою можна було б поділитися переживаннями, яка могла б захистити та розрадити хлопця. грицько, який був сиротою, виріс зовсім іншим через те, що мав не таку палку вдачу, як чіпка. якщо чіпка хотів змінити весь світ несправедливості, то для грицька головним було змінити тільки своє становище в цьому світі.
Відповідь:
Сьогодні в центрі нашої уваги соціально-побутова повість “Кайдашева сім’я” Івана Нечуя-Левицького. Перед тим як перейти до аналізу основних образів у повісті "Кайдашева сім'я" варто пам'ятати що сміх у “Кайдашевій сім’ї” – це “сміх крізь сльози”, адже їм не до сміху, оскільки вони — учасники великої родинно-побутової війни, якій не видно кінця.
Омелько КайдашОмелько Кайдаш – звичайний селянин. Тяжка праця, панщина підірвали його здоров’я та сили.
Зовнішність Омелька описано так:
«Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною»
Омелько дуже працьовитий, ніколи не сидів без діла, щось завжди майстрував, лагодив. Від своїх синів він також вимагав працьовитості. Але Кайдаш любив випити – це, мабуть, було його найбільшою вадою. Тяжке життя зробило його нервовим та забобонним.
Після одруження синів він поступово втрачає батьківську владу над ними, а Карпо навіть підіймає на старого руку.
Кайдаш спився до божевілля та втопився, хоча все життя боявся саме такої смерті.
Маруся КайдашихаМаруся Кайдашиха – дружина Омелька, мала двох синів.
Вона сварлива, конфліктна жінка. Маруся гарно готувала й замолоду служила у панів покоївкою, «терлась коло панів і набралась від них трохи панства».
Також про неї сказано, що «від її погляду молоко кисне», «на словах, як на цимбалах грає» (улеслива, проте лицемірна). Кайдашиха з погордою ставиться до бідніших від себе, любить вихвалятись.
Позитивні риси її характеру – це те, що вона працьовита, дбайлива хазяйка, любляча мати та бабуся. Але жадоба до землі зробила її жорстокою, жадібною. Це призводило до частих сварок і розладів у сім’ї, бійок
КарпоКарпо – старший син Омелька Кайдаша та Марусі Кайдашихи. Карпо був грубий, неласкавий, сердитий, мовчазний
«Широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті»
У Карпа складний характер, він впертий, конфліктний, швидкий на розправу.
МотряМотря – дружина Карпа. Дівчина була із заможної родини, але не вихвалялася на селі. Характер у Мотрі складний: горда, язиката, конфліктна.
Узявши шлюб, поринула у тяжкі будні. Зла свекруха звалила на неї всю хатню роботу. Щоденна гризня зробила Мотрю злою, сварливою жінкою. А лютість її не мала меж. Так, вона навіть виколола свекрусі око та не переймалась, а раділа цьому.
Про Мотрю в повісті сказано: «має серце з перцем», «бриклива, як муха у івку».
Її зовнішність описано докладно:
«Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум’яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю».
ЛаврінЛаврін – молодший син у сім’ї Кайдашів. Він лагідний, жартівливий, протилежний за характером і зовнішністю своєму брату, неконфліктний, романтичний.
Має дуже привабливу зовнішність:
«Молоде довгасте лице було рум’яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи – все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір».
Хлопець жартівливий, дотепний, веселий. Він у всьому бачить добре, шанує людей, захоплюється красою природи, має ліричну душу й грає на сопілці.
Але, на жаль, зрештою і Лаврін стає егоїстом, конфлікти у родині змінюють і його характер: він стає більш жорстким, конфліктним.
МелашкаМелашка – дружина Лавріна.
«Була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк».
Дівчина щира, тиха, спокійна, лагідна, чутлива.
Вона тяжко переживала безладдя в родині. Та поступово навіть і тиха й лагідна Мелашка втягується у сварки й бійки, її характер змінюється, стає більш конфліктним.